Українська держава розбудовуючись та інтегруючись у європейські та світові структури має вести науково – обгрунтовану регіональну політику. Держава має сприяти демократичному самоврядуванню та регіональному управлінню, розширенню взаємозв’язків по горизонталі та вертикалі. Правові та економічні відносини, інші регулятори відносин “держава – регіон” будуються на конституційних засадах за верховенством загальнодержавного права та законів.
Доцільно далі поглиблювати територіальний поділ праці, спеціалізацію та створювати структури, які відповідають природно – кліматичним умовам регіону, якісному екологобезпечному виробництві, інфраструктурі економіки, кон’юктурі ринку.
Економічна віддача природних та виробничих ресурсів регіону, забезпеченість ринку товарами та послугами залежить від ефективності використання наукового та технічного потенціалу регіону, розвитку підприємництва у регіоні. Одним з напрямків регіональної політики є економне раціональне використання місцевих ресурсів ( в основному природних ), застосування мало- та безвідходних, енерго – та ресурсозберігаючих технологій, високорезультативних форм організації праці. Важливе значення має дотримання вимог екологічної безпеки регіону, охорони та розширеного відтворення природно – ресурсного потенціалу регіону.
Наряду з полагодженням міжрегіональних зв’язків потрібно забезпечіти відкритість української економіки (відкритість ринку товарів, інвестицій, технологій, цінних паперів та інших елементів ринкової кон’юктури). Для розробки та здійснення ефективної регіональної політики досліджено на фундаментальному рівні природно – ресурсний потенціал, національну та соціальну структуру населення, розміщення продуктивних сил.
На жаль, фундаментальна база розвитку ефективної регіональної політики використовується недостатньо.
Існуючий адміністративний поділ України не можна визначити досить обгрунтованим з точки зору економічного районування.