Розвиток механізму внутрішньогосподарського розрахунку в підприємствах обумовлює необхідність формування системи внутрішньогосподарського ринку, що гармонізує взаємовідносини між підрозділами та адміністрацією підприємства. Така система при правильній її побудові і застосуванні вдосконалює внутрішньогосподарський механізм, дає можливість більш
обґрунтовано розраховувати витрати і результати роботи підрозділів, здійснювати їх стимулювання.
Внутрігосподарський ринок це система економічних (товарно-грошових) відносин, які забезпечують ефективне функціонування підприємства на основі економічного інтересу внутрішньогосподарських підрозділів в кінцевих результатах діяльності.
Становлення внутрішньогосподарського ринку підприємства характеризується більш широким використанням структурними підрозділами підприємств елементів ринкових відносин.
Товарно спеціалізовані структурні підрозділи отримують відносну економічну самостійність. У своїй господарській діяльності вони мають можливість приймати самостійні рішення; їх продукція не передається від підрозділу до підрозділу, а реалізується, їх дохід та оплата праці персоналу безпосередньо залежать від результатів господарської діяльності (обсягу випущеної і реалізованої
продукції, витрат виробництва та ін.).
В умовах розширення економічної самостійності структурних підрозділів виникає потреба у товарно-грошових відносинах як економічного елемента управління структурними підрозділами з боку адміністрації підприємства. Такі відносини замінюють цілу систему директивних показників і дають можливість управляти господарською діяльністю підрозділів підприємства, не
використовуючи надто жорсткої регламентації. За допомогою цілеспрямованого формування рівнів індикативних показників для кожного підрозділу адміністрація центрального апарату управління ставить перед структурними підрозділами орієнтири їх господарської діяльності виходячи зі стратегічних завдань усього підприємства.
Структурні підрозділи підприємства в умовах відносної економічної самостійності дістають можливість самостійно виконувати замовлення сторонніх організацій, а також здійснювати спільну діяльність на принципах прямих договірних відносин.
В основі системи внутрішньогосподарського ринку лежать внутрішні ціни. Цим терміном характеризуються умовно-розрахункові ціни, які використовуються при обміні продукцією та розрахунках між підрозділами підприємства. Ніякі реальні платежі при цьому не здійснюються. У світовій практиці специфічні особливості внутрішніх цін проявляються у спеціальному терміні
для їх визначення - трансфертні ціни. Внутрішні планово-розрахункові ціни створюють основу договірних відносин між
підприємством та його підрозділами щодо матеріально-технічного постачання останніх та поставки готової продукції на склад підприємства, а також між самими підрозділами відносно поставок продукції (робіт, послуг) за внутрішньо-фірмовою кооперацією.
При формуванні внутрішньогосподарського ринку слід враховувати економічну природу внутрішніх розрахункових цін, їх докорінну відмінність від цін відкритого конкурентного ринку (ринкових цін). Збігання терміну "ціни" не дає ніяких підстав для ототожнення
внутрішньогосподарських цін з цінами ринковими.
На відміну від ринкових цін, стосовно яких ставиться завдання зробити їх відомими для всіх операторів ринку, внутрішні ціни, як правило, є конфіденційними. Оскільки ринкові ціни формуються під впливом попиту та пропозиції і виконують якісно зовсім інші функції порівняно з внутрішньогосподарськими цінами. Насамперед, ринкові ціни дозволяють виявити оцінку споживачем пропонованих на ринку товарів: потребу у відповідній продукції, її якості продажного та післяпродажного сервісу, доступності за ціною. Завдяки цьому створюється можливість для прояву розподільчої функції ціни, за допомогою якої відбувається переливання капіталу до прибуткових секторів та галузей економіки й повнішого задоволення суспільних потреб.
Стимулююча функція проявляється через високі ринкові ціни на продукцію підвищеного попиту, а також відносно підприємств, які виробляють товари з нижчими, порівняно з іншими виробниками, витратами. Селективна функція виявляє товаровиробників, не здатних при даному рівні ринкових ціні забезпечити прибуткове виробництво, тому їх чекає банкрутство. Ринкові ціни
встановлюються в такий спосіб, що окремий оператор ринку позбавлений можливості істотно впливати на їх рівень.
Внутрішньогосподарські розрахункові ціни виконують такі основні функції - функцію оцінки результатів діяльності внутрішніх підрозділів підприємства за певний період часу, як правило за рік (обліково-вимірювальна), а також роль економічного інструмента визначення розмірів матеріального стимулювання працюючих за колективні річні результати (стимулююча).
Допоміжною, похідною функцією від цієї основної є функція розподілу новоствореної вартості між підрозділами (з одного боку) та підприємством в особі його власника (керівника, менеджера, адміністрації і т.п.) - з другого (розподільча). При цьому реалізується також і функція узгодження інтересів сторін, які вступають в економічні відносини розподілу, визначаючи рівень та структуру
внутрішньої розрахункової ціни. Інтереси власника або особи (групи осіб) полягають в досягненні високих підприємницьких
результатів (прибутку), інтереси підрозділів зводяться до належної винагороди за працю. По суті функції розподілу та узгодження інтересів мають мотиваційну природу і мало різняться між собою. Тому можна вважати головною функцією внутрішньогосподарської розрахункової ціни забезпечення гармонійної підприємницької та трудової мотивації. Підприємницькі результати діяльності господарства при цьому виступають і передумовою, і наслідком належної мотивації працівників підрозділів.
Отже, у внутрішній розрахунковій ціні за продукцію перехрещуються і гармонізуються внутрішні економічні відносини розподілу. Об'єктивно й економічно доцільно встановлені розрахункові ціни стають запорукою високих результатів діяльності підприємства та належної оплати працівників. Тобто, ринкові ціни є регулятором обсягів і пропорцій розширеного відтворення суспільного продукту, а внутрішньогосподарські розрахункові ціни регулятором економічних відносин всередині підприємства на стадії виробництва продукції ще до того, як вона надійде до сфери обміну.
Кожне підприємство формує свою власну систему внутрішньогосподарського ринку. Однак можна виділити два основні чинники, які впливають на її вибір: стиль управління вищого керівництва та професійна орієнтація керівництва підприємства.
Стиль управління проявляється в рівні його централізації. Коли підприємство як організація має централізовану структуру і можливості кожного структурного підрозділу щодо прийняття рішень обмежені, система внутрішніх цін формується зверху. Вона єдина для всіх структурних підрозділів підприємства. Втім, застосування такого принципу має одну перевагу - відсутність численних внутрішніх переговорів та узгоджень щодо встановлення внутрішніх цін.
У разі децентралізованої структури управління кожний структурний підрозділ функціонує в умовах більшої свободи вибору, а відтак він має можливість обирати відповідну систему внутрішнього ціноутворення. Автономний структурний підрозділ, природно, прагне якнайкраще захистити свої інтереси; «сильні» структурні підрозділи (наприклад, за складом кадрів) у цьому випадку перебувають у кращому становищі, ніж «слабкі» або нові структурні підрозділи. Підрозділ, який виготовляє кінцеву продукцію та вимушений сплачувати високу внутрішню ціну за комплектуючі вироби, може опинитися в ситуації, коли не зможе реалізувати свою продукцію
на ринку через її високу ціну. Як наслідок, прибуток, врахований у внутрішній ціні, не буде реалізований, що призведе до збитку для підприємства взагалі.
Що стосується професійної орієнтації керівництва компанії то залежно від професійної підготовки менеджерів та їх практичного досвіду можна виокремити менеджерів, які більш схильні до виробництва та техніки, ніж до маркетингу, і навпаки.
Процес децентралізації великих західних компаній супроводжувався активним впровадженням системи внутрішньогосподарського ринку в корпоративний механізм управління.
Створення відносно незалежних структурних підрозділів змусило керівництва децентралізованих компаній сформулювати нові підходи до управління. На початок 80-х років у США налічувалося близько 1,5 тис. компаній, а в Великобританії - понад 300, які застосовували систему внутрішньогосподарського ринку. Серед найбільш відомих компаній можна назвати американські
«Дженерал моторс», «Дженерал електрик», «ІБМ»; англійську «Плессі»; японські «Тойота», «Мацусіта». На основі застосування системи внутрішньогосподарського ринку була створена ефективна структура функціонування великих підприємств, яка забезпечувала узгодження економічних інтересів кожного окремого підрозділу та підприємства в цілому.