У перспективі НТП (а через нього — всі сфери суспільного виробництва) має бути підпорядкований головному принципу — все переробляється, використовується, нейтралізується, повертається у виробничий процес; за його межі виходить лише товарна продукція, що користується попитом, а до природного середовища виводиться мінімальна кількість нейтральної до нього матеріальної маси.
Велика увага приділяється ресурсозбереженню, використанню повторних ресурсів (у високорозвинених країнах їхня питома вага становить 60—95%). В основі цього процесу лежать насамперед економічні причини. Використання повторних сировинних ресурсів у матеріальному виробництві стає вигідним:
— заощаджуються капітальні вкладення і знижуються витрати у галузях, що виробляють матеріали з відходів, у порівнянні з використанням природної сировини;
— використання відходів підвищує рентабельність та поліпшує основні показники ефективності металургії, енергетики, хімії та інших галузей (перехід на бідніші руди, низькосортне паливо тощо);
— переробка шлакозольних та інших відходів промисловості дозволяє заощаджувати теплову енергію, а також знижувати видатки на транспортування палива й сировини;
— комплексне використання природної сировини та відходів виробництва підвищує рівень забезпеченості виробництва матеріалами, сприяє раціональному розміщенню продуктивних сил.
Важливою причиною, що прискорила утилізацію повторних сировинних ресурсів, є швидкозростаючий обсяг промислових та побутових відходів у містах. При цьому витрати на збирання та поховання міських відходів стали практично дорівнювати витратам на переробку й використання повторної сировини. Зростає небезпека перетворення звалищ на джерело забруднення ґрунту й водойм токсичними відходами внаслідок природних хімічних реакцій. Ось деякі найважливіші напрями використання повторних ресурсів:
— нетрадиційний спосіб окиснення сірчистого ангідриду, що міститься у викидних газах підприємств кольорової металургії, димових викидах ТЕЦ, що знижує витрати на одержання 1 т сірчаної кислоти на 30% та заощаджує паливо;
— видобування рідких та кольорових металів з відходів гальванічних виробництв;
— використання паливної золи та сплавів у будіндустрії (будівельні розчини, бетони, цементи, силікатна цегла, теплоізоляційні матеріали), у сільському господарстві (як розкислювач ґрунтів), у хімічній промисловості (для виробництва карбіду кальцію й продуктів з нього), у металургійній промисловості (одержання чистих металів та їхніх сплавів);
— одержання сталі, чавуну, алюмінієвих сплавів, міді з металобрухту при зниженні енерговитрат у 3—20 разів та зниженні собівартості;
— переробку використаного поліетилену, при цьому на 1 т поліетилену економиться 3 т бензину та 16,5 т нафти. Встановлено, практично всі види відходів хімічної промисловості можна застосовувати як сировину в інших галузях.
Великий економічний та екологічний ефект може бути одержаний від використання твердих побутових відходів. Побутові відходи (макулатура, харчові відходи, скло, чорні та кольорові метали, текстиль, пластмаси) до 80% можуть бути залучені у господарський оборот. Окрім розширення сировинної бази, це сприятиме охороні навколишнього середовища від негативного впливу промислових і побутових відходів.
При виплавці чавуну й сталі утворюються сплави-шлаки, що містять кремній, магній, кальцій, залізо, марганець. З них випускають панелі. Методом кристалізації скла на основі доменних шлаків виготовлюються шлакосплави, що використовуються як будівельні матеріали для обробних робіт. Пресовану деревину осики, берези й вільхи використовують для виробництва деталей машин, підшипників, прокладок. Раніш ці деталі виготовлялись з металу; тим часом деталі з пресованої деревини служать у декілька разів довше, вартість їхнього виробництва у 3—10 разів нижча. Зі скляних волокон можна виготувати папір; він не горить, не псується, аркуш у 2—3 рази тонший за звичайний. Склобій при подрібненні може стати гарним в'яжучим засобом; він застосовується як цементуючий матеріал і сировина для виготовлення керамічної плитки.