З метою ефективного управління собівартістю застосовують різні види калькуляцій.
Класифікація калькуляцій з метою управління собівартістю:
1. За характером виробництва:
1) масові (періодичні);
2) індивідуальні;
3) проміжні.
2. За часом складання:
1) директивні:
 стандартні (нормативні);
 кошторисні;
 планові.
2) звітні.
3. За рівнем охоплення:
1) галузеві;
2) повні;
3) виробничі;
4) внутрішньогосподарські;
5) змінних витрат;
6) технологічні.
4. За властивостями калькуляційного об’єкту:
1) загальні;
2) параметричні;
3) за центрами витрат.
Масові калькуляції складаються за певний період з метою розрахунку собівартості одиниці виробу.
Індивідуальні калькуляції складаються після завершення виробництва окремого замовлення (при позамовному методі).
Проміжні калькуляції складаються на окремі етапи робіт довготермінових контрактів (будівництво, наука).
Директивні калькуляції (попередні) складаються до початку робіт.
Стандартні калькуляції застосовуються з метою встановлення допустимих витрат на виробництво продукції на основі науково - обґрунтованих норм.
Планова калькуляція складається на основі виробничих норм і дозволяє визначити витрати виходячи з досягнутого рівня організації праці і управління техніки, технології.
Кошторисна калькуляція застосовується в організаціях, які виконують довготермінові контракти. Вона дає можливість встановити ціну контракту (будівництво, наука і т.д.).
Звітні калькуляції складаються на основі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво.
Галузеві калькуляції показують рівень собівартості однойменної продукції в конкретній галузі. Складаються вище стоячою організацією.
Повні калькуляції показують витрати на виробництво та збут продукції (застосовуються для встановлення ціни на продукцію, визначення беззбитковості виробництва тощо).
Виробничі калькуляції показують виробничу собівартість продукції.
Внутрішньогосподарські калькуляції складаються на продукцію окремих цехів основного та допоміжного виробництва. Застосовуються для визначення вартості наданих послуг одного цеху іншому.
Калькуляції змінних витрат включають лише змінні витрати на виробництво. Такі калькуляції допомагають визначити маржинальний прибуток.
Технологічні калькуляції складаються на окремі види продукції, вузли, деталі тощо. Вони не включають вартість послуг сторонніх організацій, вартість купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів тощо (визначається технологічна собівартість – власними силами).
Загальні калькуляції показують собівартість певного виду продукції по підприємству.
Параметричні калькуляції дають уяву про собівартість продукції в розрахунку на одиницю певного параметра (наприклад, собівартість однієї кінської сили, собівартість однієї машино-години роботи обладнання).
За центрами витрат показують собівартість продукції певного підрозділу підприємства (наприклад, собівартість хлібопекарного цеху).
На підприємствах застосовують напівфабрикат ний та безнапівфабрикатний варіанти обліку витрат.
Напівфабрикат – це продукт, який пройшов технологічну обробку на певному переділі і для нього він є готовою продукцією.
Напівфабрикат може бути реалізований на сторону або переданий в обробку на наступний переділ на підприємстві. В бухгалтерському обліку відкривають рахунок напівфабрикату.
Безнапівфабрикатний варіант обліку витрат не передбачає міжцехове переміщення напівфабрикатів у бухгалтерському обліку.