Вибір між активною і пасивною моделями макроекономічної політики не тотожний виборові між “політикою твердого курсу” і “свободою дій”. Послідовна макроекономічна політика (“політика твердого курсу” або “гра за правилами”) припускає завчасний вибір заходів, що можуть бути початі в тій чи іншій ситуації і який визначає практичні кроки уряду і Національного банку. “Твердий курс” означає, що заходи уряду і Національного банку із зміною держвидатків, податків і грошової маси обмежуються кількісними рамками обраних цільових орієнтирів, що не можуть бути змінені відповідно до поточної економічної кон'юнктури. Тому свобода дій уряду і Національного банку є обмеженою необхідністю дотримання заздалегідь оголошених “правил гри”.
Прикладом пасивної макроекономічної політики в рамках твердого курсу на стабілізацію темпу зростання грошової маси є збільшення грошової пропозиції на 3% у рік незалежно від динаміки рівня безробіття й інших чинників.
Прикладом активної політики в рамках названого курсу Нацбанку може бути така:
+u0),
де – темп зростання грошової маси, (u1 – u0) – фактичний рівень безробіття в поточному і минулому році (відповідно).
В обох випадках твердим курсом Нацбанку є, у термінах моделі IS-LM, зсув кривої LM вправо, тому що Нацбанк намагається стабілізувати за допомогою розширення грошової пропозиції економіку, що знаходиться в спаді. Але розмір цього зсуву кривої LM вправо при пасивній політиці завжди одинаковий, а при активній – збільшується в залежності від глибини спаду.
Непослідовна макроекономічна політика (політика “свободи дій” або “свободи ініціативи”) означає, що уряд і Національний банк дають оцінку економічних проблем у кожному конкретному випадку, у послідовності їх виникнення, і в кожний даний момент дискреційно підбирають необхідний тип політики. Тому таку політику також називають дискреційною, хоча в даному випадку зміст цього терміна набагато більш широке, чим у контексті дискреційної фіскальної політики, про яку йшла мова в главі 7. “Свобода дій” означає відсутність яких-небудь кількісних рамок, що обмежують можливості уряду і Нацбанку по зміні держвидатків, податків і грошової маси.
Досвід макроекономічного регулювання в індустріальних країнах свідчить, що “гра за правилами” має безперечні переваги перед довільною політикою. Ці переваги, у самому загальному виді, можуть бути зведені до трьох.
1. Послідовна макроекономічна політика знижує ризик прийняття некомпетентних рішень.
Некомпетентність в економічній політиці може бути пов'язана не стільки з некомпетентністю конкретних офіційних осіб, скільки з двома такими обставинами. По-перше, некомпетентне рішення уряду може виникнути стихійно, як результат сутички суперечливих інтересів різних соціальних груп. По-друге, недосконалість інформації є “живильним грунтом” для дій дилетантів, що пропонують привабливі, але малореалістичні програми швидкого вирішення складних макроекономічних проблем.
При твердих курсах політики уряду і Нацбанк знижуються ризики прийняття некомпетентних рішень під тиском певних соціальних груп або “популярних” програм.
2. Політика твердого курсу знижує вплив політичного бізнес-циклу на динаміку рівнів зайнятості, випуску й інфляції.
Політичні діячі, що здійснюють заходи фіскальної і монетарної політики, намагаються зробити так, щоб до моменту виборів склалися сприятливі в соціальному плані умови, що забезпечили б переобрання лідерів даної партії на наступний термін. У цих цілях можна спочатку простимулювати збільшення зайнятості, а потім знизити інфляцію в результаті більш жорсткої політики витрат, що забезпечить до моменту перевиборів відносно високу зайнятість при відносно помірній інфляції. Такого ж результату можна домогтися і за допомогою протилежної комбінації заходів – спочатку провести жорстку антиінфляційну політику, що супроводжується зростанням безробіття, а потім стимулювальну політику по збільшенню зайнятості і прибутків. Таким чином, маневрування рівнями зайнятості й інфляції спрямовується не стільки на забезпечення стійкого економічного зростання, скільки на забезпечення політичної перемоги на чергових виборах. В результаті політичний процес самий по собі перетворюється в один із чинників циклічних коливань економіки.
Тверді курси політики уряду і НБ дозволяють захистити економіку від впливу змін політичної кон'юнктури. Схильність до твердого курсу знижує можливість фіскальних і монетарних маневрів у короткостроковому періоді, але сприяє стабілізації економіки в довгостроковому плані.
3. “Гра за правилами” сприяє зміцненню довіри економічних агентів до політики уряду і Національного банку.
Проблема недовіри пов'язана не стільки з недовірою до окремих офіційних осіб, скільки з можливими відмовами уряду і Нацбанку від своїх обіцянок по проведенню тих чи інших економічних заходів. Наприклад, при довільній макроекономічній політиці уряд може оголосити про пільгове оподатковування прибутків від інвестицій, щоб залучити капітал у певні галузі і регіони. Але коли капітал вже інвестований, уряд може відмовитися від своїх обіцянок по зниженню оподатковування, тому що це створює загрозу збільшення дефіциту держбюджету. Інший приклад: з метою стимулювання інновацій уряд видає винахідникам нових видів продукції патенти, що надають їм монопольне право використання їх протягом ряду років і одержання монопольних прибутків. Але після того, як винаходи вже зроблені, уряд може анулювати патенти, щоб зробити продукцію більш доступною для споживача.
У кожному з цих випадків економічні агенти знають, що уряд може порушити свої обіцянки. Тому вони страхуються від “обману” – не інвестують і не роблять винаходів. У результаті такої непослідовної політики уряду економіка в цілому істотно програє, тому що стимули до економічного зростання видаються заблокованими песимістичними чеканнями.
Політика твердого курсу, що не супроводжується ніякими обіцянками, викликає у економічних агентів більше довіри, робить чекання більш раціональними і створює в цілому більш сприятливі обставини, з погляду довгострокових цілей, економічного зростання.