Зовнішньоторговельна діяльність країни враховується у вигляді платіжного балансу. Платіжний баланс складається у формі бухгалтерських рахунків, що містять статистичну інформацію із зовнішньоторговельних операцій господарських суб'єктів країни і закордону за певний період (як правило, за рік). Вартісне вираження платіжного балансу відбиває співвідношення між вартістю, отриманою країною, і вартістю, вивезеною за її межі.
Макроекономічне призначення платіжного балансу полягає в тому, щоб у лаконічній формі відбивати стан міжнародних економічних відносин даної країни з її закордонними партнерами, являючись індикатором для вибору кредитно-грошової, валютної, бюджетно-податкової, зовнішньоторговельної політики і управління державною заборгованістю.
Платіжний баланс має такі розділи:
• торговий баланс – фіксує всі торгові операції між країною і закордоном. Показує експортні доходи й імпортні витрати;
• баланс послуг – включає фрахт, виплату ліцензій, страхові, туристичні і брокерські послуги, чистий прибуток на інвестиції (відсотки і прибутки на закордонні активи господарських суб'єктів і громадян країни за відрахуванням прибутків іноземців на активи, якими вони володіють у даній країні);
• баланс переказів – фіксує безоплатні постачання товарів і допомоги у вигляді грошових переказів;
• баланс руху капіталу – фіксує купівлю/продаж активів (акції, облігації), тобто імпорт/експорт капіталу. Позитивне сальдо балансу руху капіталу означає притік капіталу, а негативне сальдо – відтік.
Рахунок поточних операцій включає торговий баланс і баланси послуг і переказів. Дефіцит рахунку поточних операцій поповнюється за рахунок чистого притоку капіталу. На розмір рахунку поточних операцій впливає темп економічного росту країни – збільшення темпу економічного росту викликає дефіцит рахунку поточних операцій. Сальдо рахунку поточних платежів відбиває чистий експорт країни.
Сальдо платіжного балансу є сума сальдо поточних рахунків і сальдо балансу руху капіталу. Активне сальдо платіжного балансу означає заборгованість закордону країні і веде до підвищення курсу національної валюти. Дефіцит/надлишок платіжного балансу впливає на валютні резерви країни і, отже, на пропозицію грошей. Відсутність впливу спостерігається тільки при змінному валютному курсі. Країна повинна рухатись до нульового сальдо платіжного балансу, для чого застосовуються такі заходи:
• валютні інтервенції;
• обмеження зовнішньоекономічних зв'язків;
• зміна внутрішньої фіскальної і грошово-кредитної політики;
• зміна валютного курсу.
Для утримання постійної рівноваги платіжного балансу треба підтримувати на незмінному рівні обсяг резервів. Якщо поточні диспропорції автономних угод не компенсуються операціями з резервами, вони коригуються ринковими силами, і часто – в напрямку скорочення обороту зовнішньої торгівлі. Додатне сальдо автономних угод нейтралізується підвищенням валютного курсу і скороченням чистого експорту переважно за рахунок зменшення експорту. Від'ємне сальдо автономних угод компенсується зниженням обмінного курсу та збільшенням чистого експорту, в тому числі – за рахунок скорочення імпорту.
Отже, у короткостроковому періоді нерівновага платіжного балансу припустима. Але при пасивному платіжному балансі слід запобігати збільшенню дефіциту автономних операцій і дефіциту фінансування платіжного балансу. Дефіцит фінансування платіжного балансу є перевищенням дефіциту автономних операцій над обсягом валютних резервів або над бажаним обсягом їхнього скорочення. Наслідками дефіциту фінансування платіжного балансу можуть бути:
• збільшення товарних кредитів;
• зростання неплатежів і зовнішньої чистої кредиторської заборгованості підприємств країни;
• збільшення іноземних і внутрішніх позик та процентних ставок по них;
• прискорене зростання чистого зовнішнього боргу і сум його обслуговування;
• припинення імпортних поставок через відмову постачальників;
• передача виробленої продукції, землі, майна, акцій та інших активів нерезидентам в рахунок погашення заборгованості.
Для попередження кризи платіжного балансу необхідно підтримувати обсяг валютних резервів на достатньому рівні. Достатнім вважається обсяг валютних резервів, здатний забезпечити оплату імпорту країни протягом
3-х місяців.
При недостатньому обсягу резервів обов'язковими умовами попередження дефіциту фінансування платіжного балансу є фінансова дисципліна держа¬ви й контролювання умов оплати експортно-імпортних поставок. Фінансо¬ва дисципліна держави означає утримання уряду від збільшення бюджетного дефіциту, перебирання на себе приватних зобов'язань, зокрема від надання гарантій та пільг по зовнішніх угодах, відмову від субсидування імпорту. Мета контролю за розрахунками – забезпечення балансу валютних надходжень і платежів у автономних розрахунках по експорту й імпорту, запобігання втечі капіталу через експортно-імпортні операції.
На рівновагу платіжного балансу впливають різноманітні кон'юнктурні, сезонні, циклічні, структурні та інші фактори. Найважливішими довгостроковими факторами є структурні особливості національного господарства: галузева структура, ефективність, експортно-імпортна орієнтація виробництва; якість та імпортомісткість продукції, місце країни в міжнародному поділі праці; ступінь її залежності від певних ринків збуту та постачання, схильність населення до споживання імпортних товарів та послуг. Основними чинниками короткострокового впливу є зовнішні шоки й заходи економічної політики, які діють на платіжний баланс через реальний обмінний курс, процентні ставки, заощадження та інвестиції.
Різноманітність обставин і заходів економічної політики, довгострокова динаміка платіжних балансів багатьох країн виявляє спільну історичну тенденцію і характеризується певною циклічністю. В процесі історичного розвитку більшість індустріальних країн пройшли свого часу або проходять зараз одну з чотирьох стадій платіжного балансу:
• молода, зростаюча нація-боржник з пасивним торговельним балансом і дефіцитним балансом поточних операцій. Країна купує більше, ніж продає, витрачає більше, ніж одержує, інвестує більше, ніж заощаджує, позичає більше, ніж віддає в позичку. Окремі країни отримують у цей період значні поточні й капітальні трансферти. Позичені кошти інвестуються в економіку, яка інтенсивно розвивається;
• зріла нація-боржник з додатним або врівноваженим торговельним балансом, але від'ємним балансом поточних операцій в цілому. Країна експортує більше, ніж імпортує, і витрачає на внутрішні потреби менше, ніж дозволяє доход. Але вона сплачує відсотки за позичками минулих років, тому сальдо поточних операцій в цілому від'ємне;
• нова нація-кредитор з активним торговельним балансом і додатним сальдо поточних операцій. Країна розвивається власними силами, пожинає плоди розвитку й допомагає іншим країнам. Вона інвестує за кордон набагато більше, ніж позичає, перетворюючись на міжнародного чистого кредитора і донора. Баланс чистих зовнішніх трансфертів стає нульовим або від'ємним;
• зріла нація-кредитор має пасивний торговельний баланс, але додатне сальдо поточних операцій в цілому. Чисті доходи від закордонних інвестицій перекривають дефіцит зовнішньої торгівлі товарами та послугами. Країна споживає доходи від капіталу. Баланс трансфертів – від'ємний.