Для відкритої ринкової економіки серйозною проблемою макроекономічного регулювання є досягнення внутрішньої і зовнішньої рівноваги. Її вирішення потребує урахування взаємного впливу як внутрішніх, так і зовнішніх змінних (хоча цей розподіл умовний). Проблема ускладнюється існуванням оберненого впливу змінних одна на одну, а також тим, що одиничний вплив супроводжується звичайно цілим ланцюжком наслідків, як безпосередніх, так і тих, що виявляються в довгостроковому періоді.
Внутрішня рівновага припускає баланс попиту і пропозиції на рівні повної зайнятості при відсутності інфляції (або її стабільно низькому рівні). У короткостроковому аспекті проблема внутрішнього балансу вирішується насамперед методами регулювання сукупного попиту за допомогою фіскальної і грошової політики. Зовнішня рівновага пов'язана з підтримкою нульового сальдо платіжного балансу у певному режимі валютного курсу. Іноді цю проблему підрозділяють на дві самостійні: досягнення певного стану рахунку поточних операцій і підтримки заданого рівня валютних резервів. Засоби державного регулювання залишаються тими ж: кредитно-грошова і бюджетно-податкова політика, але іноді виділяють як самостійну політику обмінного курсу. Ускладнюється задача досягнення зовнішнього балансу таким чинником, як мобільність капіталу, тобто інтенсивність міждержавного переливу капіталу у відповідь на коливання внутрішньої ставки відсотка стосовно її світового рівня. Фактично підтримка зовнішньої і внутрішньої рівноваги стосується функціонування трьох ринків: товарного, грошового і валютного.
Розглянемо можливі наслідки застосування кредитно-грошової і бюджетно-податкової політики для зовнішнього балансу. На стан платіжного балансу фіскальна політика впливає по двох напрямках: через вплив на рівень доходу і на ставку процента. Так, додаткові державні витрати через мультиплікативний ефект приводять до росту доходу, що, у свою чергу, розширює попит не тільки на вітчизняні, але й на імпортні товари. Ріст імпорту погіршує торговий баланс. У той же час, додаткові державні витрати часто означають розширення державного запозичення на фінансових ринках, що викликає ріст процентної ставки. Більш висока ставка приваблює капітали з-за кордону, поліпшуючи баланс руху капіталу і деякою мірою нейтралізуючи негативний вплив торгового балансу на платіжний баланс у цілому. Підсумковий вплив фіскальної політики на зовнішній баланс у короткостроковому періоді багато в чому залежить від ступеня мобільності капіталу. Наприклад, при високій мобільності капіталу ріст ставки відсотка може викликати настільки значний приплив іноземного капіталу, що позитивне сальдо по рахунку руху капіталу перекриє дефіцит торгового балансу, і платіжний баланс буде мати позитивне сальдо. У випадку низької рухомості капіталу припливу капіталу може не вистачити для компенсації дефіциту торгового балансу, і платіжний баланс буде мати негативне сальдо. Проте в довгостроковому періоді позики з-за кордону, притягнуті високою процентною ставкою, зажадають виплати процентів і погашення боргу, що викликає відтік капіталу з країни.
Кредитно-грошова політика впливає на платіжний баланс більш точно. Ріст пропозиції грошей знижує ставку відсотка (при інших рівних умовах), що також має два канали впливу на економіку. Дешеві гроші стимулюють ріст витрат, у тому числі і на імпорт (особливо з урахуванням можливого росту цін у зв'язку з інфляцією попиту), що погіршує торговий баланс. Одночасно низька процентна ставка призведе до відтоку капіталу з країни, що погіршить баланс руху капіталу. Платіжний баланс виявиться в дефіциті в зв'язку з погіршенням двох своїх складових – рахунків поточних операцій і рахунків руху капіталу. Проте в довгостроковому періоді капітали за рубежем почнуть приносити прибуток, роблячи позитивний вплив на платіжний баланс.
У обох випадках – як при стимулювальній фіскальній, так і при стимулювальній грошовій політиці – вплив через прибуток викликає погіршення платіжного балансу, а вплив через процентну ставку може бути різноманітним і багато в чому пов'язаний зі ступенем мобільності капіталу.