Виходячи з того, що система - це сукупність елементів, внутрішні зв'язки між якими більш сталі, ніж зв'язки з елементами іншої системи, та яка має характерну інтеграційну ознаку, то національний фінансовий ринок - це централізована, саморегулююча сисісма регіональних та місцевих фінансових ринків, взаємопов'язаних між собою в рамках загальнонаціонального ринку.
Розвиток національного фінансового ринку обумовлюють сформовані на базі фінансових ресурсів регіону регіональні фінансові ринки - відносно самостійні структурні елементи саморегулюючої системи національного фінансового ринку з чітко визначеною інтеграційною ознакою, що відіграють важливу роль у перетворенні заощаджень в інвестиції і переміщенні грошей та капіталу з метою більш ефективного їх використання та зміцнення фінансової бази регіонів.
Формування регіональних фінансових ринків та створення умов для їх функціонування - проблема надзвичайно важлива, її вирішення потребує як глибоких наукових розробок, так і практичних дій з боку держави, місцевих громадських організацій та суспільства в цілому щодо чіткого наукового обгрунтування методологічних основ організації фінансового ринку та його просторового збалансування.
Розвиток реї тональних фінансових ринків у країнах з перехідною економікою ( важливим елементом економічних реформ. У багатьох країнах па початкових етапах переходу до ринку регіональні фінансові ринки, й особливо ринки цінних паперів, побудовані на оформленні державного та муніципального боргу випуском облііацій, масовій приватизації і швидкому зростанні приватного сектора, створенні великої кількості нових компаній. Такі ринки відкривають доступ до міжнародних ринків грошей та капіталу, стимулюють розвиток системи фінансових установ і сприяють вдосконаленню ринкових відносин та інфраструктури. Однак ці ринки залишаються маленькими і відокремленими з точки зору інструментів, галузей та регіонів, не здатні належним чином відобразити та відреагувати на важливі економічні та соціальні події. Підтвердженням цього факту є нерозвиненість системи територіальної організації фінансового ринку в Україні.
Раціональна територіальна організація - це науково обґрунтована, керована дією економічних законів, впорядкована, динамічна система оптимального просторового поєднання суб'єктів економіки, об'єднаних в єдине ціле комплексом різнопланових зв'язків, яка характеризується пропорційністю і комплексністю розвитку, раціональним використанням наявних умов та місцевих ресурсів і діяльність якої спрямована на вирішення соціально-економічних проблем та покращання життєвого середовища суспільства.
Під територіальною організацією фінансового ринку ми розуміємо динамічний саморегулюючий процес поєднання у межах певної території економічно та фінансове взаємопов'язаних прямих учасників фінансового ринку і фінансових посередників різних форм власності, діяльність яких забезпечується функціонуванням ринкової інфраструктури фінансового ринку і спрямована на всебічне задоволення економічних, фінансових та соціальних потреб суб'єктів економіки у фінансових активах та фінансових послугах і оптимізацію процесу трансформації вільних грошових коптив в інвестиційний та фінансовий капітал з метою їх залучення у процеси економічного розвитку території та зміцнення її фінансово-економічної самостійності.
Стратегія територіальної організації фінансового ринку створення фінансового фундаменту для розвитку продуктивних сил країни та її окремих територій; сприяння процесу перебудови, регіоналізації фінансових відносим та реалізації регіональних програм вирівнювання рівнів економічного, фінансового і соціальпого розвитку територій з метою удосконалення системи міжбюджетних відносин та зміцнення фінансової самостійності територій; сприяння зміцненню фінансової бази регіональних суб'єктів господарювання; забезпечення зовнішніх джерел фінансування усіх суб'єктів економіки; адаптація до міжнародного поділу прані, що передбачає зближення і взаємоіснувапня національних економік в процесі глобалізації фінансово-економічних відносин.
Завданням територіальної організації фінансового рийку є об'єднання дрібних, відокремлених заощаджень населення, державних органів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів, створення регіональних грошових фондів і трансформація них коштів у позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування суб'єктів економіки, сприяє зміцненню фінансової бази регіональних суб'єктів господарювання.
Щоб наблизити територіальну структуру національного фінансового ринку до моделі ринку фінансових ресурсів фінансове розвинених країн, необхідно задовольнити первісні умови формування регіональною фінансового ринку. Тобто це наявність у регіонах країни таких ринкових елементів, як матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, основних фондів, робочої сили та ін.
Тільки збалансована територіальна структура фінансового ринку країни здатна забезпечити повне використання фінансових ресурсів, прискорити розвиток галузей і регіонів, а ефективне управління процесами одночасної регіоналізації та інтернаціоналізації фінансів сприяє входженню системи регіональних фінансових ринків у світовий фінансовий простір і с запорукою зовнішньої економічної інтеграції економіки регіонів України.
Нерівномірний розподіл фінансових ресурсів у країні, нестача професійних знань, недосконале законодавство та обмеження, що накладені органами державної влади на банки та інші фінансові установи, перешкоджають створенню єдиної збалансованої системи фінансових ринків, і останні заишаються роздробленими з точки зору регіонів і доступу до різних ринкових інструментів.
Запорукою економічної інтеграції України повинен стати процес одночасної регіоналізації та інтернаціоналізації фінансових ринків, які є необхідним середовищем для роботи компаній та фізичних осіб, бо як показує світовий досвід, розвиток промисловості й інших сфер регіональної економіки відбувається, як правило, за рахунок самофінансування (прибуток та амортизація) та із залученням на фінансовому ринку позичкових та інвестиційних капіталів. У світовій економічній практиці склався певний баланс між внутрішніми і позичковими джерелами фінансування (відповідно 50% і 50%). Винятком була Японія, де частка позичкового капіталу становила 80%. Для того, щоб Україна не потрапила у повну фінансову залежність від окремих чи їх груп, саме вдосконалення територіальної організації країн регіональних фінансових ринків та їх економічна інтеграція повинна покладатися в основу не тільки зовнішньоекономічної діяльності, а, перш за все, внутрішньої політики України.