В Україні ринкові процеси відбуваються на фоні гострої нестачі інвестиційних ресурсів, необхідних для розвитку економіки. Питання гарантування прав та визначення законодавчих рамок інвестиційної діяльності повинно бути однією з пріоритетних функцій держави і суспільства. При визначенні внутрішнього інвестиційного потенціалу та засобів його використання завданням державного регулювання фінансового ринку в будь-якій країні є не стільки впорядкування діяльності позичальників капіталу і фінансових посередників, забезпечення стабільного розвитку і функціонування фінансового ринку в цілому, скільки детермінація кола та пошук шляхів вирішення проблем інвесторів, захист інвесторів, перш за все, дрібних і найменш захищених.
Регулювання фінансового ринку повинно передбачати встановлення правил інвестиційного процесу, обов'язкових для всіх - і для дрібних, і для великих інвесторів. Завдяки цьому стає очевидним те, що є закон, який захищає кожного інвестора, і є покарання для тих, хто його порушить. Це підгримує віру людей у необоротність позитивних змін, без якої не може розвиватись ринкова економіка. Що стосується великих інвесторів і емітентів цінних паперів, деякі обмеження їх "свободи" державним контролем - лише невелика плата за стабільність, довіру і забезпечення законності в їх сфері, які дозволять забезпечити державний контроль.
Весь досвід економічного розвитку показує, що висока якість фінансових активів підвищує якість ринку і тим самим стимулює економічне зростання.
По-перше, високоякісний, добре відрегульований фінансовий ринок знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов'язують з конкретного країною. Завжди знайдуться ті, хто буде проти жорстких мір і норм, що регулюють ринок цінних паперів. Але кожного разу, коли якась фірма надає неправильну і не таку інформацію, або коли хтось здійснює тиск з метою змінити інформацію, не оголошені раніше зміни в системі продажу цінних паперів, падає престиж держави на світових ринках капіталу, що приносить збитки всім підприємствам і користувачам капіталу в країні. Тому потрібен якісний контроль над фінансовим ринком, який починається на ранніх етапах його розвитку і з часом завойовує повагу як з боку користувачів капіталу, так і з боку інвесторів.
По-друге, якісний, добре відрегульований ринок - це незамінний інструмент для залучення в процес економічного розвитку всього обсягу заощаджень населення. Сьогодні іноземні джерела капіталу складають значну долю в загальному обсязі інвестуючих заощаджень. Та внутрішні, заощадження можуть і повинні відігравати важливу позитивну роль в економіці.
По-третє, висока якість фінансового ринку підвищує динамічність системи та її репутацію, що дуже важливо для того, щоб населення поступово схвалило перехід до ринкової економіки. Справа в тому, що пайова форма фінансування, використання акцій для забезпечення економічного зростання створюють враження економічного плюралізму і закріплюють ідеологічну основу змін. Населення бачить, що перехід до ринкової економіки створює шляхи для розвитку особистості та росту благополуччя. Але сам контроль над фінансовим ринком не в змозі вирішити соціальні проблеми, коріння яких сягають в історію.
За допомогою планів і директив неможливо досягти позитивних результатів на фінансовому ринку, повному ризику і невизначеності. Але завжди можна правильно організувати процес і отримати позитивні результати. Фінансовий ринок - це та сфера економіки, що відчуває найжорстокіший політичний тиск - адже фінансове законодавство регулює гігантські потоки капіталу. При цьому користувачі капіталу можуть бути зацікавлені в тому, щоб приховати свої справжні наміри і рішення та певною мірою дезінформувати ринок. Тут навіть чесне ім'я має свою ціну. З іншого боку, інвестори намагаються знайти можливість заробити і використовують усі зусилля, щоб отримати згоду чи інформацію, недоступну іншим інвесторам. Для них також характерне прагнення обмежити конкуренцію між тими, кому вони надали капітал. І як часто буває, жертвою в цій грі опиняється найбільш беззахисна сторона - дрібний індивідуальний інвестор, який тяжко заробляє собі на хліб, з великими зусиллями накопичує невеликі заощадження, інвестує їх. Будь-яка з подібних дій ставить під сумнів цілісність фінансового ринку і вимагає втручання органів контролю. Тому для регулювання фінансового ринку, і особливо ринку цінних паперів, втручання держави повинно бути обов'язковим.
Мета та шляхи здійснення державного регулювання ринків фінансових послуг.
Метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є:
- проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;
- захист інтересів споживачів фінансових послуг;
- створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;
- створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;
- забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;
- додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;
- запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;
- контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;
- сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.
Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:
- ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;
- нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;
- нагляду за діяльністю фінансових установ;
- застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;
- проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.
Органи державного регулювання діяльності фінансових установ. Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:
- щодо ринку банківських послуг — Національним банком України;

- щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів — Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
- щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень.
Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і уповноважений орган за допомогою засобів зв'язку, що дозволяють фіксувати інформацію, своєчасно повідомляють один одному про будь-які спостереження та висновки, які є необхідними для виконання покладених на них обов'язків.
Національний банк України, Державна комісія з . цінних паперів та фондового ринку і уповноважений орган мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з мстою регулювання ринків фінансових послуг.
Голова державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг, або уповноважена ним особа беруть участь у роботі інших органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, з правом дорадчого голосу, коли на них обговорюються питання нагляду за діяльністю з надання фінансових послуг.
Уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади, який працює за колегіальним принципом. Він не може бути учасником фінансових ринків як емітент облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик або здійснювати будь-яку іншу діяльність на фінансових ринках. Положення про уповноважений орган за поданням Кабінету Міністрів України затверджується Президентом України.
Головою уповноваженого органу можуть бути використані такі заходи впливу:
- зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення;
- вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи;
- накладати штрафи;
- тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових , послуг;
- відсторонювати керівництво від управління фінансовою установою та призначати тимчасову адміністрацію;
- затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи;
- порушувати питання про ліквідацію установи.
Уповноважений орган накладає на суб'єктів підприємницької діяльності штрафи:
- за діяльність на ринках фінансових послуг без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено чинним законодавством, — у розмірі до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка_ від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення;
- за ненадання, несвоєчасне надання або надання завідомо недостовірної інформації — у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення;
- за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень, рішень про усунення порушень щодо надання фінансових послуг — у розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення.
Рішення уповноваженого органу про накладення штрафу може бути оскаржено в суді.
Посадові особи, які порушують законодавство про здійснення діяльності з надання фінансових послуг, несуть кримінальну відповідальність, установлену законом.
Уповноважений орган має право призначити тимчасову адміністрацію фінансової установи, діяльність якої ліцензується уповноваженим органом, у разі:
1) систематичних порушень фінансовою установою законних вимог уповноваженого органу;
2) якщо фінансова установа протягом 30 робочих днів не виконує 10 і більше відсотків своїх прострочених зобов'язань;
3) арешту або набрання законної сили обвинувальним вироком щодо злочинних діянь керівників фінансової установи;
4) вчинення фінансовою установою дій щодо приховування рахунків, будь-яких активів, реєстрів, звітів, документів;
5) необгрунтованої відмови фінансової установи у наданні документів чи інформації уповноваженим особам;
6) наявності публічного конфлікту у керівництві фінансової установи;
7) наявності клопотання фінансової установи про призначення тимчасової адміністрації. Тимчасова адміністрація приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття рішення про її призначення.
Тимчасова адміністрація очолюється керівником, який призначається уповноваженим органом. Строк повноважень тимчасової адміністрації не може перевищувати одного року з дня її призначення.