Основоположником класичної політичної економії в Англії К. Маркс називає В. Петті (1623—1687). Інші економісти відносять його до меркантилістів. Проте аналіз його праць дає підстави для висновку, що він є економістом перехідного від меркантилізму до класичної політекономії періоду.
Петті — лікар за освітою. Під час придушення визвольного руху в Ірландії він був лікарем в англійській армії і став великим землевласником, одержавши від королівського уряду багато земель, конфіскованих у ірландців.
Петті називають першим професійним економістом. Його перу належить кілька наукових творів: «Трактат про податки і збори» (1662), «Слово мудрим» (1664), «Політична анатомія Ірландії» (1672), «Політична арифметика» (1676), «Різне про гроші» (1682).
У своїх працях, особливо ранніх, Петті віддає данину меркантилізму. Обґрунтовуючи економічну політику держави, він розвиває теорію торгового балансу, виступає за нагромадження в країні золота і срібла, виправдовує колоніальну експансію, втручання держави в економічне життя. Водночас уже в першій друкованій праці Петті далеко виходить за межі питань, що їх ставлять меркантилісти. Він пише про гроші, позичковий процент, вексельний курс, податки, земельну ренту, монополії та інше. Навіть сама тільки постановка цих питань відрізняє його від меркантилістів.
Медик за освітою, він розглядає економічний лад країни, як живий організм, «політичне тіло», починаючи з'ясовувати його «анатомію». Розвиваючи нову науку, яку він називає «політичною арифметикою», або «політичною анатомією», її завдання він убачає в необхідності пояснити «таємничу природу» цілої низки явищ, з'ясувати суть економічних процесів. Слід звернути увагу, що він застосовує і новий метод дослідження економічних явищ. На відміну від меркантилістів, які використовували емпіричний, описовий метод, Петті заклав основи абстрактного методу в політичній економії.
Відрізняє Петті від меркантилістів і постановка питання про багатство. У нього багатство — це сума рухомого й нерухомого майна. У праці «Слово мудрим» він дає перелік предметів, що, на
його думку, є багатством. Поряд з конкретизацією він визначає й загальне (абстрактне) поняття багатства. Це — прибуток нації, який вона має від зовнішньої торгівлі. Джерелом багатства в нього є не сфера обігу, а праця, виробництво.
Теорія вартості. Петті вважають засновником трудової теорії вартості. Саме тому К. Маркс називає його засновником класичної політичної економії в Англії. Вартість Петті трактує з позиції пропорційного обміну, що визначається затратами праці на виробництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях. Він використовує термін «природна ціна», яка в нього і є, по суті, вартістю. Природна ціна певного товару визначається, за Петті, кількістю срібла, на видобуток якого і доставку в Лондон треба витратити стільки ж праці, як і на виготовлення товару.
Отже, слід звернути увагу на те, що Петті не розуміє вартість як об'єктивну реальність, як внутрішню властивість товару. Він визначає, власне, не вартість товару, а лише його відносну вартість у грошовому вираженні, не відокремлюючи її від ціни. Вартість, на думку Петті, створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачається на видобуток золота і срібла. У нього немає чіткого розмежування вартості й споживної вартості. А оскільки у виробництві споживної вартості бере участь не лише праця, а й природа, то Петті поширює її дію на створення вартості. Звідси крилатий вислів Петті «Праця — батько і найактивніший чинник багатства, земля — його мати». У такий спосіб земля в нього теж стає фактором вартості. На цій підставі він дає ще одне визначення вартості, створеної землею і працею, — «середній щоденний прожиток дорослої людини». Відповідно вартість певної речі дорівнюватиме кількості щоденних пайків, спожитих тим, хто цю річ виготовив.
Крім «природної ціни» (вартості), Петті виділяє ще й «політичну», тобто ринкову ціну. її величина визначається не лише затратами праці, а й попитом і пропозицією.
Аналізуючи економічні погляди Петті, необхідно проаналізувати і визначення ним інших економічних категорій. Заробітну плату він розуміє як ціну праці, величина якої визначається вартістю засобів існування. Він прихильник мінімальної заробітної плати, яка б забезпечувала лише фізіологічний прожитковий мінімум, щоб примусити робітників працювати. Рента в Петті є продуктом праці. її величина — це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами виробництва. Процент Петті називає ^грошовою рентою» і визначає його як щось похідне від ренти. Його величина залежить від розмірів земельної ренти і кількості грошей в обігу.
Великою заслугою Петті є запровадження принципів кількісного визначення національного багатства і національного доходу. Національний дохід, на його думку, створюється у сфері матеріального виробництва й у сфері послуг.