Вивчаючи це питання, слід передовсім запам'ятати, що засновником цієї економічної школи був К. Вікселль, а и наивщомі-шими представниками — Г. Мюрдаль, Е. Ліндзль, Е. Лундберг, Б. Олін. Щодо теоретичної бази та інструментарію вони були прихильниками маржиналізму й принципу загальної економічної рівноваги, сприяли активному використанню математики в економічних дослідженнях. Наукові розроблення цих учених так чи інакше були пов'язані із взаємозв'язками грошей, процента і цін. Стокгольмська школа, яка заявила про себе в 20 30-х роках XX ст., основну увагу зосередила на проблемах економічної динаміки, нерівноваги й невизначеності.
Праці К. Вікселля (1851—1926), основними з яких є «Цінність, капітал і рента» (1893), «Процент і ціни» (1898) та «Лекції з політичної економії» (1901, 1906), відзначаються новими підходами до дослідження низки економічних проблем. Головний внесок Вікселля полягає в розвитку теорії розподілу на основі концепції граничної продуктивності й спробі інтеграції грошей у схему Л. Вальраса, що уможливлювало дослідження коливань їхньої вартості у зв'язку зі змінами рівня ділової активності. Тим самим було запропоновано новий підхід до проблеми динаміки. Необхідно, користуючись рекомендованою літературою, докладно розглянути аналіз Вікселлем проблеми динаміки цін для розкриття механізму їхнього руху за умов «грошової економіки».
Основною змінною моделі грошової економіки Вікселля є співвідношення ринкової процентної ставки і «природної» ставки, а центральним механізмом цієї моделі — так званий кумулятивний процес. Тому вивчення концепції кумулятивного процесу має неабияке значення.
Розуміння цієї концепції дасть можливість засвоїти сформульовані Вікселлем умови грошової рівноваги і стабільності цін. Вони полягають у рівності ринкового та природного процентів. У такому разі сукупний попит на позичковий капітал дорівнюватиме сукупній пропозиції заощаджень, процент не впливатиме на ціни, а ціни й заробітна плата залишатимуться незмінними. З'ясування сумісності цих умов та їх здійсненності стало згодом завданням представників стокгольмської школи.
Аналіз кумулятивних процесів та дослідження проблем порушення рівноваги привели Вікселля до створення теорії економічного циклу. Основну причину криз він шукав у «реальних факторах» економіки, хоч і не заперечував значення руху цін. Механізм циклічного розвитку господарської кон юнктури вш пов'язував із процесом нагромадження капіталу. Тому важливо приділити увагу також і цьому аспекту економічної теорії шведського вченого.
Спираючись на знання загальних методологічних засад стокгольмської школи та економічних поглядів її основоположника К. Вікселля, далі слід розглянути теоретичні розроблення його учнів і послідовників — Г. Мюрдаля (1898—1987), Е. Ліндаля (1891—1960), Е. Лундберга (1902—1987), Б. Оліна (1899—1979).
Завершити вивчення даного питання рекомендується розглядом теоретичної спадщини відомого шведського економіста Г. Касселя (1866—1945), праця якого «Природа і необхідність процента» (1903) була визнана важливим етапом розвитку теорії процента і грошей. В іншій праці — «Теорія суспільного господарства» («Теорія соціальної економіки») він уперше запровадив до економічного аналізу поняття збалансованого зростання, за якого структура економіки не змінюється, оскільки всі її компоненти зростають однаковими темпами, що дорівнює темпу зростання населення. У центрі уваги Г. Касселя була також проблема торговельно-промислового циклу. Його міркування щодо цієї проблеми треба вивчити докладніше.