Розгляд особливостей соціально-економічного розвитку людства протягом XX ст. ми радимо розпочати із загальної характеристики історичного періоду кінця XIX — початку XX ст.
Як відомо, XIX століття завершувалося переходом економічної системи провідних країн до якісно іншого стану. Доба вільної конкуренції поступилася економічній системі монополістичної конкуренції, яка проіснувала до середини XX століття. Глибокі зміни, що відбувалися під впливом науково-технічного прогресу в суспільно-політичному житті розвинутих країн зумовили якісні зрушення в характері та структурі виробництва, методах управління економічною діяльністю на мікро- та макрорівнях, у сфері споживання.
Із розвитком капіталізму відбувається швидке руйнування механізму автоматичного ринкового саморегулювання. На межі XX століття монополії остаточно знищують вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства. Вільне переливання капіталу та робочої сили, вирівнювання цін та норми прибутку стають тепер неможливими.
Монополістична система спричиняється до різкого загострення боротьби між найбільшими компаніями світу і урядами національних держав за контроль над джерелами дешевої сировини та ринків збуту. Ця боротьба стала причиною двох світових війн і численних регіональних конфліктів.
Прискорена трансформація однієї економічної системи в іншу супроводжується і зміною соціальної структури суспільства. Зростає кількість міст, кількість і частка міського населення, відповідно скорочується частка тих, хто зайнятий у сільському господарстві та проживає в сільській місцевості. Паралельно відбувається процес зростання та зміцнення робітничого класу. Але найбільш значущою соціальною зміною в цей період стає зміцнення позицій «середнього класу», який на початку XX ст. в найрозвинутіших країнах (Англія, США, Франція) становив 20—25% населення. Міцний «середній клас» цих країн відігравав роль стабілізатора суспільства, який запобігав серйозним соціальним потрясінням.
Обов'язково треба звернути увагу на те, що в добу монополістичної конкуренції рівень та якість життя всіх без винятку соціальних груп населення постійно зростали. Це відбувалося завдяки, з одного боку, успіхам медицини та поширенню освіти, а з другого — значному збільшенню виробництва, що забезпечувалося широким використанням досягнень науково-технічної революції та наукової організації праці.
Усе це потребувало формування нових підходів до пояснення процесів та явищ суспільної практики, використання нових методів аналізу дослідження економічних процесів. Адже економічне зростання все частіше переривалося кризами, найбільш глибокою з яких була світова економічна криза 1929—1939 pp. та наступна депресія 30-х років. Вона стала серйозним випробуванням як економічної системи, що почала свою чергову трансформацію, так і економічної науки.
Як відомо, економічні кризи завжди дають міцний поштовх розвитку економічної теорії. Складні процеси становлення й розвитку монополістичної стадії капіталізму зумовили появу різних течій в економічній думці XX століття. Сучасна економічна теорія також є неоднорідною, тому вона так і не спромоглася уникнути розбіжностей у визначенні предмета дослідження, теоретичному трактуванні економічних явищ, у методах вивчення основних способів впливу на соціально-економічні процеси та визначення ролі держави у їх здійсненні. Ці розбіжності пояснюються також відповідною соціальною структурою суспільства та наявністю різних економічних інтересів у представників різних суспільних прошарків.