Статус, об’єкт і предмет соціології освіти
Проблеми соціології освіти почали виокремлювати із загальнофілософської і педагогічної проблематики і досліджувати специфічними методами на межі XIX—XX ст. Початок становлення соціології освіти як самостійної дисципліни у Франції пов'язаний з творчістю Е. Дюркгейма, в Англії — Г. Спенсера. Проблеми навчальних закладів, навчання, ролі освіти посідають у їх роботах значне місце. Поштовх розвитку соціології освіти у СІЛА дали праці Лестера Уорда (1841—1913) «Динамічна соціологія» (1883) і Джона Дьюї (1859—1952) «Школа і суспільство» (1899). Напередодні Першої світової війни тут почали виникати дослідницькі організації із соціологічних проблем освіти. У 1927 р. було створено Американське національне товариство і почав виходити спеціальний журнал із соціології освіти. У Німеччині соціологія освіти виділилася в особливу галузь дослідження завдяки зусиллям М. Вебера і К. Манхейма. Після Другої світової війни з'явилася особлива галузь вивчення форм і процесів освіти, яку все більше соціологів обирають як основну сферу своєї професійної діяльності. При національних соціологічних асоціаціях створюються секції соціології освіти, видаються спеціальні журнали. Зростає увага до соціальних проблем освіти в діяльності Міжнародної соціологічної асоціації. Починаючи з III Міжнародного соціологічного конгресу 1956 р., постійно обговорюють на його засіданнях освітню проблематику. З 1971 р. при Міжнародній соціологічній асоціації діє дослідницький комітет «Соціологія освіти».
Становлення соціології освіти в колишньому СРСР ускладнювалося негативним ставленням до соціології загалом, хоча поодинокі соціологічні дослідження проблем освіти ввійшли в практику в середині 60-х років. Водночас досить поширеними були запевнення в неактуальності соціології освіти, оскільки проблеми освіти вивчає педагогіка.
Існує три підходи до тлумачення статусу соціології освіти. За першого вона тлумачиться як застосування методів емпіричного соціологічного дослідження для аналізу процесів у сфері освіти. У такому разі соціологія освіти наче й не потребує спеціальної теорії, оскільки вона перебуває в межах педагогіки. До такої інтерпретації схильні здебільшого представники педагогіки, які послуговуються методами соціології.
За другого підходу соціології освіти відводять суміжні проблеми: вплив освіти на економіку, соціальну структуру та ін. Так, Ф. Філіпов, Л. Коган, М. Руткевич стверджували, що соціологія освіти повинна займатись переважно впливом освіти на зміни в соціальній структурі, на досягнення соціальної однорідності, а внутрішня структура освіти, навчальний процес — у компетенції педагогіки. Таким чином основна діяльність суб'єкта у сфері освіти витісняється за межі предмета соціології освіти. Така позиція спонукає науку до поверхневого бачення її предмета, обмежуючи сферу пізнання і межі знання соціології. Наслідки були відповідними. Наприклад, наприкінці 80-х років XX ст. в процесі вироблення концепції реформи і демократизації освіти необхідно було вивчити і врахувати громадську думку викладачів і студентів про якість навчального процесу. Соціології було замовлено регулярні опитування. Однак виявилось, що запропоновані анкети здебільшого не відповідали реальним індикаторам змісту навчально-педагогічного процесу: питання акцентували увагу на зовнішньому боці спілкування викладача і студента, не розкриваючи якості навчання.
Соціологія не була готовою до цього, оскільки донедавна аналіз навчального процесу не вважали її предметом. Вона займалася пограничними аспектами взаємодії навчання і праці, навчання і дозвілля, освіти і соціальної структури, освіти і демократії та ін. Тому найраціональнішим вважається третій, соціокультурний підхід, за якого навчальний процес як вид соціокультурної діяльності належить до предметної сфери соціології освіти. При цьому соціологія освіти сприймається і як загальна теорія освіти, і як емпірична наука.
Такий підхід дає змогу простежити динаміку сфери освіти, характер її взаємодії з іншими сферами суспільного життя, процес розвитку суб'єкта під впливом освіти.
Соціокультурний напрям у зарубіжній соціології освіти зародився в 30-х роках XX ст. Нині він реалізується через концепцію «реконструкції соціальної позиції» французьких соціологів Бурдьє і Пассерона. У російській соціології освіти такої орієнтації дотримується В. Нечаєв. За соціокультурного підходу предметом соціології освіти є стан і динаміка соціокультурних процесів у сфері освіти; закони, принципи, технології навчання; взаємодія сфери освіти з іншими сферами суспільного життя. Відповідно тлумачиться і поняття «соціологія освіти».
Соціологія освіти — галузева соціологічна дисципліна, предметом якої є система освіти як соціокультурний інститут, його взаємодія з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси у сфері освіти.
Об'єктом соціології освіти є сфера освіти, тобто соціальне середовище, у якому розгортається функціонування процесів освіти, діють суб'єкти освіти. Соціологія освіти є водночас фундаментальною, прикладною, теоретичною й емпіричною наукою. Вона має свої методологічні принципи, використовує широкий арсенал методів соціологічного дослідження. Спираючись на широку інформаційну базу і здійснюючи прогностичні функції, соціологія освіти покликана забезпечити наукове обґрунтування соціальної політики у сфері освіти, реформ системи освіти, що є важливою умовою вирішення багатьох проблем сучасності.