Відтоді, як країни Заходу відмовились від стабільних валютних курсів, питання аналізу валютного ризику для експортерів набуло ще більшого значення. Домінуюче положення на валютних ринках, як і раніше, займає долар США, друге місце серед провідних валют утримують за собою німецька марка й англійський фунт стерлінгів.
Незважаючи на те, що курс долара останнім часом сильно коливається, він продовжує залишатися тією валютою, в якій визначають ціни найважливіших сировинних товарів, серед яких нафта, мідь, нікель, зерно тощо.
Це пояснюють тим, що економіка США відіграє важливу роль у світовому господарстві, що в цій країні здійснені великі капітальні вкладення закордонних компаній, перш за все, компаній арабського регіону, що вплинуло на зниження стабільності англійського фунта стерлінгів, що займав раніше провідні позиції.
Свого часу через нестабільність курсу долара країни - члени Спільного ринку -спробували "відмежуватися" від курсу долара шляхом утворення єдиної європейської валютної системи. Однак одиниця Спільного ринку - екю - все ще залишається обмеженою розрахунковою одиницею. Її використовують лише для переказів у середині ЄС.
Разом з цим, країни Центральної Європи, економіки яких тісно переплетені між собою, - ФРН, Швейцарія, Австрія - також тісно пов'язали курси своїх валют. Це явище дуже легко пояснити. Співробітництво цих країн останнім часом стало доволі ефективним, тому і курси німецької марки, австрійського шилінга і швейцарського франка розвиваються паралельно, незважаючи на сильні коливання курсів долара та інших європейських валют.
Найпростіший метод уникнення валютних ризиків - фіксування експортером своїх цін у національній валюті. Проте можливо лише для експортерів у країнах з твердими, тобто вільно конвертованими валютами, і за умови, що покупець погодитись на це.
Для експортерів країн з неконвертованими валютами даний підхід нереальний. Тому вони змушені називати свої ціни у прийнятій для них та їх банків твердій валюті.
Зрозуміло, що у час, коли імпортер зацікавлений, щоб ціна в перерахунку на національну валюту була наскільки можна нижчою, експортер робить все можливе, щоб залишити її на вищому рівні.
Тому імпортер надає перевагу тій валюті, курс якої, на його погляд, з дня підписання контракту до моменту платежу буде падати, а експортер, зі свого боку, зацікавлений зафіксувати ціну в валюті, за якою у перспективі може сформуватися тенденція до підвищення курсу.
Коли виникає валютний ризик? Переважно з моменту підписання будь-якого контракту, в якому ціна встановлена не у національній валюті, або навіть раніше , з моменту надання комерційної пропозиції з такою ціною.
Ризик для експорту - це падіння курсу закордонної валюти з моменту одержання (або підтвердження) замовлення на одержання платежу і під час переговорів.
Ризик для імпортера - це підвищення курсу закордонної валюти у відрізок часу між датою підтвердження та днем платежу.
Провести аналіз імовірностей цих ризиків дають змогу наступні заходи. 1. Фіксування ціни у національній валюті або завчасне встановлення курсу
закордонної валюти стосовно національної. Це означає внесення у контракт умов про те, що курс даної валюти, наприклад курс долара, якщо ціна зафіксована у доларах, щодо курсу валюти експортера на поточний день такий, що цей розрахунковий курс залишається в силі для перерахунку в день платежу. Хоча ціна у контракті (в нашому прикладі) зафіксована у доларах, проте покупець ризикує через зміну курсу, якщо він змінюється не на його користь. Необхідно також проаналізувати і той момент, що така можливість існує лише для експортерів у країнах, де працює валютна біржа.
2. Взаємопов'язання ризиків експорту або імпорту з таким розрахунком, щоб сума всіх вимог та зобов'язань збігалася в одній і тій же валюті. Цей метод широко використовують фірми, що купують сировину на міжнародному ринку в доларах, де ціни на їх продукцію також конвертуються у доларах. Це значною мірою дає змогу їм уникнути валютного ризику.
3. Одержання вигідних умов від своїх національних банків. У багатьох країнах Західної Європи експорт стимулюють тим, що спеціалізовані банки не лише надають експортерам вигідний кредит, а й здійснюють страхування експортерів від валютних ризиків.
4. Укладання спеціальних термінових валютних угод з банками. Зупинимось детальніше на цій операції, що дає змогу експортерові (або
імпортерові) завчасно зафіксувати курс, який слід очікувати на день платежу і тим самим застрахувати себе від його коливань.
Для імпортера така операція дає можливість у своїх розрахунках керуватися надійнішими даними і, більше того, застрахувати себе від підвищення курсу, а також ревальвації або девальвації національної валюти.
Якщо банки вважають, що курс валюти, в якій встановлена або планується бути встановленою ціна у контракті, буде підвищуватися з дня платежу, то вони стануть вимагати надбавку до курсу на день укладання угоди.
І навпаки, коли банки розраховують на падіння курсу даної валюти до дня платежу, то різниця між курсом на день укладання угоди з банком і зафіксованим курсом буде негативною.
У практиці фінансових взаємовідносин країн Західної Європи використовують термінові валютні угоди, які укладають по телефону або за допомогою інших засобів зв'язку, а вже пізніше підтверджують у письмовій формі. При цьому банки укладають угоди лише з фірмами, що мають хорошу репутацію.
Якщо партнер з різних причин у день платежу не в стані виконати контракт з банком, тоді залишається використати такі можливості:
- якщо термін платежу продовжити на деякий час, то можна продовжити і відповідну валютну операцію з банком на цей же термін. Однак залежно від динаміки курсу іноземної валюти банки вимагають відповідних знижок або надбавок;
- Якщо угода, за якою партнер здійснює з банком термінову валютну операцію, взагалі не буде виконана то партнер банку зобов'язаний купити або продати дану іноземну валюту за біржовим курсом за два дні до настання заздалегідь встановленого дня платежу та провести розрахунок з банком за наперед зафіксованим курсом.