В економічній літературі визначено критерії створення системи державного макроекономічного регулювання (ДМЕР).
Згідно з першим критерієм об'єктивною основою системи ДМЕР є національна макроекономіка, об'єктивна, складна й суперечлива. Структурно вона складається з двох підсистем: змістовної та регулюючої. Остання й становить державне макроекономічне регулювання. Розглядаючи регулюючу підсистему дискретно, можна виокремити її як самостійну з огляду на складність функцій з регулювання національної економіки.
Другий критерій визначення ДМЕР як системи — його діалектика. Це передусім створення сукупності правових актів, положень і норм, що регламентують законодавче і виконавче державне макрорегулювання. Далі — еволюція його економічних форм, що свідчить про розвиток економічного змісту, посилення впливу на процес виробництва і накопичення його внутрішніх та зовнішніх суперечностей. Слід додати також орієнтацію на соціальну сферу, впливаючи на яку державне макроекономічне регулювання реалізує складну систему цілей — від екології до гуманного обслуговування кожного члена суспільства.
Третій критерій, що визначає ДМЕР як систему — його використання. Державним макроекономічним регулюванням повністю опосередковуються вертикальні зв'язки: центральний апарат — галузеве управління — регіони — підприємства.
Горизонтальні економічні зв'язки (виробництво — розподіл — обмін — споживання) значною мірою опосередковані ДМЕР. Системне використання державного регулювання пов'язує мікроекономіку (виробництво) з макро-економікою (розподіл та обмін) і являє собою єдність прямих і зворотних економічних зв'язків між мікроеко-номікою, її агрегатами і суб'єктами.
Четвертий, своєрідний критерій визначення ДМЕР як системи — посилення наукового (системного) вивчення, осмислення та прогнозування його подальшого розвитку. З одного боку, він є системним відображенням у суспільній свідомості ДМЕР як єдності права, економіки, соціальної сфери, політики, ідеології, а з іншого — активно сприяє подальшому розвитку ДМЕР як складної та динамічної системи в масштабах національного та міжнародного економічного життя.
Отже, розглянувши критерії визначення системи ДМЕР, доходимо висновку, що вона є законоправною (починається із законодавчого примусу) і макроекономічною (діє в масштабах макроекономіки).
З огляду на економічну практику і теоретичні дослідження можна назвати дві основні ознаки системи ДМЕР: загальна системність і специфічна функція регулювання.
Перша основна ознака, що характеризує ДМЕР як систему, — діалектична єдність об'єктивних і суб'єктивних елементів суспільної структури, яка характеризується:
сукупністю утворень і органів, пов'язаних процесом економічного розвитку;
об'єднанням підсистем, які, взаємодіючи, зумовлюють (прямий зв'язок) і сприймають (зворотний зв'язок) свідомий вплив держави на економічне життя.
Ця ознака реалізується в таких рисах системи ДМЕР, як взаємозв'язок частин, елементів, підсистем; стійкість, адаптивність, саморозвиток; відносна ефективність.
Друга основна ознака системи ДМЕР характеризує її саме як державне регулювання, тобто системний вплив держави на економіку задля постійного забезпечення її руху відповідно до економічних законів. Це визначення є методологічно важливим для структури системи ДМЕР.
З одного боку, структура системи ДМЕР відображає структуру економіки (що дає змогу регулювати її), а з іншого — реалізує з позиції макроекономічного аналізу три структурні підсистеми ДМЕР: субстанційну (усуспільнення), сутнісну (власність) та функціональну (регуляція).
Субстанційна підсистема ДМЕР є основою для інших підсистем, тому вона вихідна (початкова) для всієї структури ДМЕР і визначає трудові (спеціалізацію і кооперування), технологічні та наукові зв'язки, а також відносини у сфері суспільного поділу та кооперації праці. Реалізуючи пропорції суспільної праці, вона є матеріально-виробничою основою для їх реалізації через натуральні й вартісні форми обміну.
Сутнісна підсистема ДМЕР, по-перше, — це базисне ядро всієї його системи; по-друге, — масив відносин, пов'язаних з державною власністю, відносин права і власності між державою та агрегованими суб'єктами макро-економіки, відносин їх державного стимулювання; по-третє, — рівень пізнання і реалізації зазначених відносин. Як суспільне (централізоване) регулювання відтворення макроекономіки ДМЕР поєднується з ринковим регулюванням мікроекономіки та внутрішньофірмовим регулюванням. У такий спосіб ДМЕР закріплює свідомий (а не стихійний), постійний (а не циклічний) характер відтворення.
Функціональна підсистема ДМЕР є органічною, але змінною та спрямовуючою частиною системи. Рух щойно розглянутих підсистем розкривається в диниміці функціональної підсистеми, яка є їх організаційно-централізуючим системним продовженням, розвитком і завершенням. Вона вбудована в сучасний господарський механізм і є його складовою, що істотно прискорює його рух і підвищує ефективність.
Функціональна підсистема вміщує елементи науково-інформаційного та політико-правового забезпечення і використовує їх для одержання макроекономічних результатів за допомогою законодавчого, урядового й судового регулювання.
Субстанційна, сутнісна і функціональна підсистеми утворюють єдину структуру системи ДМЕР. Тому важливого значення набуває вивчення зв'язків між цими підсистемами, визначення їх характеру, передусім різних суспільних зв'язків матеріально-технічного, виробничо-технологічного, економічного, соціального, науково-інформаційного, політичного та правового спрямування.
Усі зв'язки, що пов'язують охарактеризовані підсистеми, роблять кожну з них і структуру загалом надійною та дієвою, динамічною й ефективною. З різноманіття цих зв'язків варто виокремити економічні. Залежно від функцій, які вони виконують, ці зв'язки можна поділити на організаційно-економічні (у сфері суспільного поділу праці), економіко-підприємницькі (у сфері бізнесу) та управлінсько-економічні (у сфері господарського механізму).
Будь-які економічні зв'язки між підсистемами та елементами всередині підсистем діють і по горизонталі, і по вертикалі, а також мають прямий і зворотний характер.
Отже, визначення методологічних засад державного регулювання є важливим завданням, що постає перед економічною наукою у країнах з перехідною економікою. Розв'язання цього завдання — об'єктивна передумова розробки сучасної та ефективної системи державного впливу.