Кримінальне право, перебуваючи у системі права України, тісно пов'язане з іншими його галузями. Цей зв'язок виражається насамперед у тому, що кримінальне право, як вже зазначалося, виконує щодо інших галузей права охоронну функцію. Здійснюючи охоронну функцію, кримінальне право опосередковано бере участь у регулюванні тих суспільних відносин, що становлять предмет інших галузей права. Відрізняючись від деяких інших галузей права за основною, притаманною йому функцією, а також за характером урегульованих ним відносин, кримінальне право тісно пов'язане із суміжними галузями права, найбільшою мірою з конституційним правом, адміністративним правом, кримінально-процесуальним правом, кримінально-виконавчим (виправно-трудовим) правом, міжнародним правом. 1. Кримінальне і конституційне право. Конституційне (державне) право, норми якого закріплені в Конституції України та інших конституційних законах України (наприклад, Законі «Про громадянство»), має основоположне значення для кримінального права. Норми кримінального права повинні цілком відповідати положенням Конституції. Якщо ж яка-небудь норма суперечить приписам Конституції, вона не може бути застосована. Далі, при прийнятті нових кримінальних законів останні повинні бути співвіднесені з приписами Конституції і не можуть мати з ними розбіжностей. Більш того, норми Конституції є нормами прямої дії і тим самим можуть застосовуватися й при вирішенні кримінальних справ. Наприклад, ст. 39 КК, що регулює відповідальність особи при виконанні нею злочинного наказу чи розпорядження, може бути правильно застосована лише на підставі ст. 60 Конституції, де передбачено, що ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази і що за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. Для кримінального права мають вирішальне значення такі положення Конституції: заборона зворотної дії в часі законів та інших нормативних актів (ч. 1 ст. 58); ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (ч. 2 ст. 58); ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61) та ін. Кримінальне право покликане охороняти притаманними йому методами встановлений Конституцією суспільний і державний лад, законні права і свободи громадян від злочинних на них посягань. У зв'язку з тим, що в ст. З Конституції зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, у кримінальному законодавстві встановлена сувора відповідальність за злочинні діяння, спрямовані проти цих благ особи (розділи II-IV Особливої частини КК). Конституція закріплює, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ст. 17). Тому в КК передбачається відповідальність за посягання на суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України як найважливіші об'єкти кримінально-правової охорони (розділ І Особливої частини КК). Можна навести ще багато положень Конституції, що визначають спрямованість і зміст норм кримінального права. Обмежимося лише ще одним. Так, у ст. 27 Конституції встановлено, що кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Відповідно до цього в КК докладно регулюються права громадянина на необхідну оборону, чітко окреслюються її межі, вказується, що такі дії особи, що захищається, є правомірними і не можуть тягти кримінальної відповідальності (ст. 36). Отже, кримінальне право щодо права конституційного знаходиться в субординаційній залежності і повинно цілком відповідати Основному Закону держави. 2. Кримінальне і адміністративне право. Тісний зв'язок між ними спостерігається в тій частині адміністративного права, що встановлює адміністративну відповідальність за різні правопорушення (так звані адміністративні делікти). У цій своїй частині адміністративне право виконує охоронну функцію, захищаючи правопорядок від адміністративних правопорушень. Однак кримінальне право охороняє правопорядок від більш небезпечних посягань — злочинів, а адміністративне право — від менш небезпечних правопорушень — адміністративних деліктів. Саме ступінь суспільної небезпечності відрізняє адміністративний делікт від злочину. Ось чому злочин тягне кримінальне покарання, а адміністративний делікт — заходи адміністративного стягнення. Наприклад, дрібне хуліганство — це адміністративний делікт, що тягне адміністративне стягнення, хуліганство ж як злочин є більш суспільно небезпечним: воно грубо порушує громадський порядок, норми моральності і тому тягне досить суворе кримінальне покарання за ст. 296 КК. 3. Кримінальне і кримінально-процесуальне право. Кримінальне право визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути призначені особам, винним у вчиненні цих злочинів. З метою правильного з'ясування питання про винність особи у вчиненні злочину і застосування до неї покарання встановлена особлива процесуальна процедура, яка полягає в розслідуванні і розгляді кримінальних справ. Ця процесуальна процедура (кримінальний процес чи кримінальне судочинство) регулюється нормами кримінально-процесуального права, зосередженими в Кримінально-процесуальному кодексі України1. Таким чином, зв'язок між кримінальним (матеріальним) правом і кримінально-процесуальним правом проявляється насамперед у тому, що вони співвідносяться між собою як зміст і форма. Кримінально-процесуальне право є формою, в якій знаходить своє застосування кримінальне право. Кримінальне право і кримінальні правовідносини реалізуються через право кримінально-процесуальне, через кримінально-процесуальні відносини. Якби не було кримінального права, кримінально-процесуальне право було б безпредметним. Відсутність кримінально-процесуального права позбавило б кримінальне право тієї необхідної процесуальної форми, в якій воно лише і може зберегти якості права, не перетворюючись на свавілля. 4. Кримінальне і кримінально-виконавче (виправно-трудове) право. Кримінально-виконавче право (його також називають виправно-трудовим правом, а ще раніше цю галузь права іменували пенітенціарним правом) являє собою сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі виконання покарань, визначених у вироку суду. Тісний зв'язок кримінально виконавчого права з кримінальним правом визначається насамперед тим, що перше ґрунтується на нормах другого. Кримінальне право визначає підстави, межі, умови і порядок призначення покарань. Сам же порядок і умови виконання (відбування) таких покарань регулюються нормами кримінально-виконавчого права, зосередженими у Виправно-трудовому кодексі України 1970 р.' Мета покарання, визначена в ст. 50 КК, а саме кара засудженого, його виправлення, а також попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так й іншими особами, знаходить свою подальшу реалізацію в кримінально-виконавчому праві (ст. 1 ВТК). 5. Кримінальне право і міжнародне право. Зв'язок цих галу зей права визначається тим, що деякі їх інститути регулюються і міжнародним, і кримінальним правом. Так, питання чинності кримінального закону в просторі, його поширення на іноземців і осіб без громадянства, питання про відповідальність осіб, що користуються дипломатичною недоторканністю, видача злочинців регулюються нормами як кримінального, так і міжнародного права. Цей зв'язок проявляється і в тому, що деякі норми кримінального права введені у кримінальне законодавство на підставі міжнародних угод, до яких приєдналася Україна. Так, відповідно до Гаазької (1970 р.) і Монреальської (1971 р.) конвенцій про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден у КК встановлена кримінальна відповідальність за угон повітряного судна (ст. 278). Згідно з міжнародною конвенцією про заборону найманства в КК уведена стаття, яка встановлює відповідальність за найманство(ст. 447). Слід зазначити, що в Україні визнається пріоритет міжнародного права. Законом України від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» прямо закріплено, що узгоджені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства1. У ст. 9 Конституції України зазначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Це означає, що положення міжнародних договорів про боротьбу з окремими видами злочинів обов'язково підлягають імплементації (включенню) у КК, а тому в разі вчинення такого злочину застосовується не міжнародний договір, а відповідна стаття КК.