Дипломатичне представництво — це орган зовнішніх зносин держави, що знаходиться за її межами на території іншої держави, для здійснення дипломатичних зносин із нею.
Слід мати на увазі, що дипломатичне представництво є родовим поняттям, що визначає різні види закордонних органів зовнішніх зносин держави, які здійснюють дипломатичну діяльність.
Існують два види дипломатичних представництв: посольства і місії. Суттєвих розходжень між посольствами і місіями немає, але вважається, що посольства — це представництва першого, вищого класу. Тому більшість держав, у тому числі й Україна, віддають перевагу обміну дипломатичними представництвами на рівні посольств. До посольств прирівнюються представництва Ватикана — нунціатури. Місії являють собою представництва другого класу. Представництва Святійшого престолу представлені тут інтернунціатурами.
Вже відзначалося, що дипломатичні відносини встановлюються на підставі угоди між відповідними державами, у якій обговорюється рівень їхніх дипломатичних представництв. Звичайно він установлюється на рівні посольств, оскільки, із затвердженням у другій половині XX сторіччя принципу суверенної рівності держав, місії в даний час зустрічаються дуже рідко. Держава, що направляє посольство або місію в іншу державу, іменується державою, що акредитує, а держава, що приймає такі представництва на своїй території, — державою, що приймає, державою перебування.
Главою посольства є посол, місії — посланник або повірений у справах, для Ватикана — інтернунцій.
5. Функції дипломатичного представництва
Віденська конвенція 1961 року «Про дипломатичні зносини» у статті 3 закріпила функції дипломатичного представництва відповідно до міжнародного права. До них належать:
— представницька функція, що полягає в представництві держави, яка акредитує, у державі перебування;
— захист у державі перебування інтересів держави, що акредитує, і її громадян у межах, що допускаються міжнародним правом;
— ведення*переговорів з урядом держави перебування;
— інформаційна функція — з'ясовування всіма законними способами умов і подій у державі перебування і повідомлення про них уряду держави, що акредитує;
— функція заохочення дружніх відносин між державою, що акредитує, і державою перебування та розвиток їхніх взаємовідносин в галузі економіки, культури і науки.
Представницька функція полягає в тому, що дипломатичне представництво держави, що акредитує, представляє її в державі перебування в повному обсязі, тобто воно вправі цілком представляти її політичні, економічні, соціальні, культурні й інші інтереси. Ця функція заснована на суверенній владі держави — суб'єкта міжнародного права, що має об'єктивне право на представництво (право посольства).
Представницька функція дипломатичного представництва в теоретичному аспекті починається з моменту оголошення про заснування дипломатичного представництва і його відкриття, а на практиці, звичайно,— із моменту вручення главою дипломатичного представництва вірчих грамот.
Розширювальне тлумачення представницької функції дипломатичного представництва дозволяє виділити в цій функції під функцію, що у певних обставинах стає самостійною функцією, — це функція дипломатичного захисту, що згадувалася в попередніх розділах. Вона полягає в тому, що дипломатичне представництво за кордоном представляє і захищає не тільки інтереси держави, що акредитує, але і здійснює подібні заходи стосовно "фізичних і юридичних осіб, тобто суб'єктів, які знаходяться в правовому зв'язку з державою, що акредитує (громадяни і юридичні особи держави).
У міжнародному праві на основі практики вироблені критерії правомірності дипломатичного захисту:
а) функція дипломатичного захисту надається тільки дипломатичним представництвом;
б) дипломатичний захист поширюється в основному тільки на громадян держави, що акредитує;
в) ця функція починає діяти не відразу після вчинення особою правопорушення, а тільки після того, як посольством вичерпані всі законні засоби, що передбачені рамками законодавства держави перебування (суть дипломатичного захисту полягає не стільки в правовому захисті громадянина, скільки в його політичному захисті, оскільки до цього питання приєднуються політичне керівництво й інші центральні органи держави, що акредитує);
г) дипломатичний захист не надається іноземним громадянам, громадянам країни перебування або апатридам (функція дипломатичного захисту не збігається з правом дипломатичного притулку).
Функція ведення переговорів з урядом країни перебування є основною процесуальною функцією, що вказує на засіб здійснення дипломатичних повноважень. У широкому значенні ця функція розуміється як спілкування дипломатичного представника з владою країни перебування. У вузькому значенні — це переговори з питань укладання міжнародного договору або інших угод. Ця функція заснована на функції представництва, тому переговори в широкому і вузькому занченні дипломатичний представник веде без надання разових повноважень, тому що раніше ним була вручена вірча грамота главі держави перебування.
Інформаційна функція полягає в тому, що дипломатичне представництво має право всіма легальними, припустимими засобами (у рамках законодавства країни перебування) здійснювати збір інформації і передавати її уряду своєї країни. Ця інформація носить багатоаспект-ний характер, тому що стосується політичної обстановки в державі перебування, розставлення в ній політичних сил, економічної ситуації в країні й інших питань.
Проте інформаційну функцію слід розуміти більш широко. Вона містить у собі зобов'язання не тільки інформувати державу, що акредитує, але і зобов'язання надавати інформаційні послуги суб'єктам, що знаходяться на території країни перебування. Таким чином, будь-який громадянин, організація, тим більше орган держави країни перебування, вправі звернутися в дипломатичне представництво з запитом про надання інтересуючої його інформації з конкретних питань. Водночас: слід зазначити, що інформаційна функція повинна здійснюватися дипломатичним представництвом дуже обережно, щоб уникнути порушень законів країни перебування.
Якщо всі перераховані вище функції були вироблені в процесі тривалої міжнародної практики, то функція зміцнення дружніх відносин між державами і співробітництва в галузі економіки, культури і науки з'явилася вже в сучасний період. Ця функція була запропонована делегацією Чехословаччини в процесі проведення
Віденської конференції і знайшла своє місце в прийнятому нею кодифікованому документі.
Слід зазначити, що організаційно-правові форми реалізації функцій дипломатичного представництва дуже широкі і різноманітні, вони обговорюються і встановлюються, знаходячи своє закріплення на міжурядовому рівні у відповідних угодах.