Всі злочини, передбачені третім розділом Особливої частини КК, своїм основним безпосереднім об'єктом мають волю, честь та гідність особи. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в протиправній забороні людині вибирати за своєю волею місце перебування, або таємному чи відкритому її захопленні. Позбавлення волі може виразитися в триманні потерпілого в тому місці, де він знаходитись не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити.
Потерпілим від злочину може бути будь-яка особа, в тому числі малолітній. Незаконне позбавлення волі може бути здійснено шляхом застосування фізичного насильства (наприклад, потерпілого зв'язують і замикають в підвалі, помішують у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також шляхом психічного насильства (наприклад, під загрозою зброї потерпілого примушують слідувати за викрадачем). Воно може бути вчинене і шляхом обману (наприклад, людину заманюють в будь-яке місце і замикають з метою позбавлення волі). Найнебезпечнішим видом незаконного позбавлення волі є викрадення людини, тобто таємне або відкрите захоплення і утримання потерпілого викрадачем. Викрадення майже завжди супроводжується фізичним або психічним (погрози) насильством.
За статтею 146 карається лише незаконне позбавлення волі. Тому відповідальність виключається, коли особу було позбавлено волі внаслідок акту необхідної оборони або крайньої необхідності, або в результаті акту правомірного затримання.
З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з прямим умислом і може характеризуватися різними мотивами (користь, помста та ін.).
Суб'єктом незаконного позбавлення волі, передбаченого ст. 146, є лише приватна особа. Службові особи за подібного роду дії несуть відповідальність за перевищення влади, тобто за ст. 365.
Частина 2 ст. 146 вважає кваліфікуючими ознаками цього злочину незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинені щодо малолітнього чи з корисливих мотивів, щодо двох або більше осіб, за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (наприклад, утримання в сирому, холодному або темному приміщенні), або такі, що супроводжувалися заподіянням йому фізичних страждань (наприклад, позбавлення волі без надання потерпілому їжі), або із застосуванням зброї (якщо на цю зброю не був встановлений дозвіл — діяння вимагає додаткової кваліфікації за ст. 263), або здійснювані протягом тривалого часу.
У частині 3 ст. 146 КК передбачені особливо кваліфікуючі обставини цього злочину: вчинення його організованою групою, або спричинення внаслідок позбавлення волі або викрадення тяжких наслідків (смерті, самогубства потерпілого, тяжких тілесних ушкоджень тощо).
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 146 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 146 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 146 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Захоплення заручників (ст. 147). Ця стаття включена до КК відповідно до міжнародної конвенції, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН у 1979 р., до якої приєдналася й Україна.
Об'єктом злочину є не тільки особиста воля, але і особиста безпека особи, яка захоплена як заручник.
З об'єктивної сторони захоплення заручника — це його викрадення, яке може бути таємним або відкритим, вчиненим шляхом обману, з насильством, в тому числі із застосуванням зброї або може обійтися без такого насильства. Тримання заручника — це, як правило, логічний наслідок його захоплення, хоч тримання і може здійснюватися особою, яка не бере участі у захопленні. Тримання — це позбавлення заручника волі.
Захоплення і тримання заручника відрізняються від злочину, передбаченого ст. 146 КК, особливою метою, яку переслідує суб'єкт злочину. Діючи з прямим умислом, винний має на меті спонукання родичів заручника, державної або іншої установи, підприємства або організації, фізичної, юридичної або службової особи до здійснення, або, навпаки, утримання від здійснення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Інакше кажучи, злочинець пов'язує звільнення заручника із задоволенням його вимог, які він висуває вказаним вище особам і органам держави (це, наприклад, вимога викупу, звільнення особи (осіб), яка відбуває покарання, надання транспортних засобів, іноземної валюти, зброї тощо). Злочин вважається закінченим з моменту захоплення або тримання заручника. Подальші насильницькі дії щодо заручника, якщо вони утворюють самостійні злочини, кваліфікуються додатково за іншими статтями Особливої частини КК.
Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.
У частині 2 ст. 147 передбачені такі кваліфікуючі ознаки злочину: здійснення цього злочину щодо неповнолітнього або організованою групою, або дії, які поєднані з погрозою знищення людей (наприклад, винний загрожує висадити будівлю, в якій він знаходиться із заручником тощо), або такі, що спричинили тяжкі наслідки (наприклад, смерть заручника, його самогубство, заподіяння йому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяння значної матеріальної шкоди). Тяжкими наслідками слід також вважати смерть або заподіяння тілесних ушкоджень близьким родичам заручника, особам, які брали участь у звільненні заручника. При вбивстві заручника або інших осіб дії винного додатково кваліфікуються за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115.
Захоплення або тримання як заручника працівника правоохоронного органу охоплюється ст. 349.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 147 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; за ч. 2 ст. 147 — позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
Підміна дитини (ст. 148). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в підміні чужої дитини, тобто в заміні одного новонародженого або грудного немовляти іншим.
З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений лише з прямим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є корисливі або інші особисті мотиви.
Суб'єктом злочину є будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Підміна новонародженого, що мала місце через необережність, наприклад, няні або сестер пологового будинку, може потягти за собою відповідальність за ст. 140 за наявності всіх інших ознак складу злочину.
Покарання за злочин: за ст. 148 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.
Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149) — злочин досить поширений, особливо щодо молодих жінок і дівчат, які вербуються для роботи за кордоном і там використовуються злочинцями в своїх корисливих інтересах.
Крім волі людини — основного безпосереднього об'єкта — додатковим безпосереднім об'єктом цього злочину, залежно від мети використання потерпілого, можуть виступати різні його блага: статева недоторканність, честь і гідність, трудові та інші права громадянина.
З об'єктивної сторони — це продаж людини (що передбачає її купівлю), інша оплатна передача (наприклад, передача людини в рахунок боргу) або здійснення щодо людини будь-якої іншої незаконної угоди (наприклад, угоди про вербування або інше залучення жінок для подальшого використання в порнобізнесі та ін.). До того ж ці дії мають обов'язково пов'язуватись із законним або незаконним переміщенням потерпілого через державний кордон України. Згода або, навпаки, її відсутність з боку потерпілого на таке переміщення, значення для кваліфікації злочину не має. Продаж, інша оплатна передача людини, вчинена щодо неї інша операція, проводяться для подальшого продажу або іншої передачі потерпілого іншій особі або особам.
Суб'єктивна сторона цього злочину — тільки прямий умисел, Що пов'язаний з певною метою. Ця мета, виходячи з тексту ст. 149, може бути найближчою і віддаленою (первинною і кінцевою). Найближчою метою винного є продаж потерпілого, інша оплатна передача його іншій особі або особам. Вочевидь, що така мета пов'язана 3 корисливими мотивами, прагненням отримати злочинний прибуток від операції. Однак для складу злочину слід встановити і віддалену (кінцеву) мету. Перелік різних цілей вичерпно визначений у
порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація праці потерпілого. Для складу злочину досить встановити хоча б одну з цих цілей.
Важливо зазначити, що закон не вимагає, щоб конкретна кінцева мета була досягнута. Для складу злочину досить, якщо винний переслідував цю мету. Тому злочин вважається закінченим вже з моменту продажу потерпілого, його іншої оплатної передачі, або іншої угоди щодо людини, пов'язаної з переміщенням потерпілого че- і рез державний кордон України.
Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, причому відповідальності підлягають всі учасники злочинної операції, звичайно, крім потерпілого. Це покупець і продавець, посередники операцій і будь-яка інша особа, яка бере участь в здійсненні дій, вказаних у ст. 149.
У частині 2 ст. 149 вказані кваліфікуючі ознаки цього злочину: здійснення злочину щодо неповнолітнього, кількох осіб (хоч би І двох), повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням суб'єктом свого службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності (в цих випадках злочин здійснюється спеціальними суб'єктами).
Частина 3 ст. 149 передбачає особливо кваліфікований вид цього злочину. Це вчинення його організованою групою або якщо він пов'язаний з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки (наприклад, самогубство, тяжку хворобу потерпілого, залишення потерпілого після використання напризволяще тощо).
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 149 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 2 ст. 149 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої; за ч. З ст. 149 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.
Експлуатація дітей (ст. 150). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в експлуатації дітей або підлітків, які не досягли віку, з якого дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку. Це, наприклад, використання
праці підлітків підприємцем в своїй майстерні без належної оплати або використання особою групи підлітків для миття автомашин, що знаходяться на стоянці, з вилученням у них повністю або в більшій частині отриманої від клієнтів винагороди.
Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, пов'язаний з корисливою метою — отримання від праці потерпілих прибутку.
Суб'єкт злочину — будь-яка особа, в тому числі службова.
Частина 2 ст. 150 передбачає кваліфікований склад цього злочину, коли він вчинюється щодо кількох дітей або якщо він спричинює істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднаний з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 150 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 150 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151) являє собою спеціальний вид незаконного позбавлення волі.
З об'єктивної сторони цей злочин полягає в поміщенні (оселенні) в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи. Для складу злочину не має значення, в який саме заклад поміщено потерпілого: із звичайним, посиленим або навіть суворим наглядом. Однак ця обставина може враховуватися при призначенні покарання. Злочин вважається закінченим з моменту поміщення потерпілого в психіатричний заклад.
З суб'єктивної сторони цей злочин здійснюється з прямим умислом, за якого винний усвідомлює, що поміщує в психіатричний заклад завідомо психічно здорову людину і бажає цього. Мотиви цього злочину можуть бути різними (прагнення отримати матеріальну вигоду, заволодіти житлом потерпілого, бажання позбутися людини тощо) і на кваліфікацію злочину не впливають. Вони можуть враховуватися при призначенні покарання.
Суб'єкт злочину спеціальний — лікар-психіатр, член комісії лікарів-психіатрів, головний психіатр. Якщо таким суб'єктом виступає службова особа (завідуючий відділенням, головний психіатр тощо) вчинене утворює сукупність злочинів і кваліфікується за статтями 151 і 365 (перевищення влади).
Частина 2 ст. 151 передбачає кваліфікований склад цього злочину, якщо він спричинив тяжкі наслідки (тяжку хворобу, самогубство потерпілого тощо).
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 151 — арешт на строк від трьох до шести місяців або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 151 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.