Загальним безпосереднім об'єктом цих злочинів виступають відносини з комплектування Збройних Сил, їх бойовій підготовці і, отже, із забезпечення обороноздатності України. Диспозиції цих статей є бланкетними: статті 335 і 336 відсилають до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції Закону України від 13 травня 1999 р.)1 , а ст. 337 — до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р.2.
Загальною ознакою об'єктивної сторони цих злочинів є бездіяльність — ухилення від виконання конституційного обов'язку нести військову службу. Стаття 65 Конституції України передбачає такий обов'язок громадян України, як захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також обов'язок відбувати військову службу відповідно до закону. Згідно з цією статтею Конституції України громадянин, який підлягає черговому призову на строкову військову службу, призову за мобілізацією, військовому обліку або спеціальним зборам, зобов'язаний з'явитися на призовний пункт, у військкомат, інше місце, позначене в документі, і в зазначений час. Невиконання цього обов'язку свідчить про ухилення. Ухилення може здійснюватися різними способами: підробка документів, заподіяння собі тілесних ушкоджень, виїзд з постійного місця проживання з метою уникнути виконання військового обов'язку тощо. Всі злочини цієї групи вважаються закінченими з моменту неявки в зазначений документом (повісткою, розпорядженням, наказом) час прибуття на призовний пункт, військовий комісаріат. Поважними причинами неявки відповідно до п. 4 ст. 15 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» є: 1) хвороба призовника, що позбавляє його можливості особисто прибути у відповідний пункт; 2) смерть або тяжка хвороба близького родича; 3) перешкода стихійного характеру або інші обставини, які позбавили призовника можливості особисто прибути у зазначені пункт і строк.
Суб'єктивна сторона всіх цих злочинів характеризується прямим умислом.
Суб'єкт цих злочинів спеціальний — громадянин України, який досяг 18-річного віку, на якого законом покладений військовий обов'язок. Цей обов'язок може бути різним за своїм змістом. Саме у цьому виражається розмежування злочинів цієї групи. Так, ст. 335 передбачає ухилення від строкової військової служби, що відповідно до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. пов'язана з загальним обов'язком громадянина України проходити військову службу протягом визначеного строку. Тому ухилення від військової служби за контрактом не підпадає під ознаки ст. 335. Стаття 336 встановлює відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією, що пов'язано з особливою обстановкою в державі. Стаття 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає мобілізацію як складову частину організації оборони держави, змістом якої є: переведення органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, галузей національної економіки і регіонів України, підприємств, установ і організацій на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил України, інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу; переведення органів і сил Цивільної оборони України з мирного на воєнний стан; підготовка і переведення засобів масової інформації до роботи під час мобілізації та в особливий період. Саме це і є підставою криміналізації ухилення.від призову за мобілізацією осіб, які підлягають такому призову.
Обов'язок, передбачений ч. 1 ст. 337, виражається в необхідності проходити періодичний військовий облік. Обов'язковою умовою кримінальної відповідальності за ухилення військовозобов'язаного від військового обліку є наявність попередження, зробленого відповідним військовим комісаріатом.
Частина 2 ст. 337 передбачає ухилення від обов'язку проходити навчальні (чи перевірні) або спеціальні збори. Дотримання цього обов'язку серйозно впливає на військову підготовку і боєздатність військовозобов'язаних.
Покарання за злочин: за ст. 335 — обмеження волі на строк до трьох років; за ст. 336 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 1 ст. 337 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 337 — штраф до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.