Внутрігалузеві принципи права стосуються певного структурного підрозділу галузі права. Зокрема право соціального захисту в основному функціонує у двох організаційно-правових формах — загальнообов'язкового державного соціального страхування і державної соціальної допомоги. Норми, які врегульовують ці відносини, об'єднуються у відносно відокремлені частини, кожна з яких має свої принципи права.
Зальнообов'язкове державне соціальне страхування характеризується такими принципами: законодавче визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; обов'язковість страхування найманих працівників і самозайнятих осіб; багатоманітність видів соціальних виплат і послуг; поєднання солідарного і накопичувального методів при розподілі коштів соціального страхування; відповідність розміру пенсії і соціальної допомоги, які є основним джерелом існування для особи, рівневі прожиткового мінімуму, встановленого законом; державна гарантованість реалізації застрахованими особами своїх прав; цільове використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Правове регулювання відносин з кожного виду соціального страхування має специфічні принципи, які закріплюються у відповідних законах. Зокрема до принципів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування належать такі: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також деяких інших осіб; права на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування осіб, які відповідно до Закону не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію; рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат і виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків; диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); солідарності та субсидування в солідарній системі тощо.
Державна соціальна допомога будується за принципами: законодавчого визначення умов і порядку надання соціальної допомоги; адресності; гуманності; доступності; законодавчого встановлення соціального стандарту "прожитковий мінімум" та визначення його рівня; залежності розміру соціальної допомоги від рівня нужденності особи; субсидіювання; безповоротності.
Законом України "Про соціальні послуги" від 19 березня 2003 р. встановлено такі принципи надання соціальних послуг: адресності та індивідуального підходу; доступності та відкритості; гуманності, комплексності; законності; соціальної справедливості; конфіденційності; дотримання стандартів якості при наданні соціальних послуг.
Окремим Законом передбачено загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих. Така діяльність має відповідати таким принципам: гарантування державою належного поховання померлих; достойного ставлення до тіла померлих; поховання в установленому законодавством порядку з урахуванням волевиявлення померлого, вираженого особою при житті, а за його відсутності — з урахуванням побажань родичів; створення рівних умов для поховання без дискримінації; компенсації державою витрат, пов'язаних з похованням померлих, відповідно до закону; безоплатного виділення місця для поховання померлих (їхніх останків) чи урн із прахом померлих на кладовищі (у колумбарії); конфіденційності інформації про померлого.
У законодавстві України не визначено єдиних принципів стовно спеціального державного соціального забезпечення окремих категорій осіб, а також додаткового соціального захисту. Щоправда, такі принципи встановлюються в окремих законах стосовно соціального захисту конкретної категорії осіб.
Недержавне соціальне забезпечення в Україні ще не набуло належного поширення. На законодавчому рівні встановлено лише принципи недержавного пенсійного забезпечення. Зокрема Законом від 9 липня 2003 р. до названих принципів віднесено такі: законодавчого визначення умов недержавного пенсійного забезпечення; добровільності створення пенсійних фондів юридичними та фізичними особами; добровільної участі фізичних осіб у системі недержавного пенсійного забезпечення та вибору виду пенсійної виплати, крім випадків, передбачених цим Законом; добровільності прийняття роботодавцем рішення про здійснення пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення; економічної заінтересованості роботодавця у здійсненні пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення; неможливості необгрунтованої відмови роботодавця від здійснення пенсійних внесків до системи недержавного пенсійного забезпечення на користь своїх працівників, якщо роботодавець розпочав здійснення таких пенсійних внесків; рівноправності всіх учасників пенсійного фонду, які беруть участь в одній пенсійній схемі; розмежування та відокремлення активів пенсійного фонду від активів його засновників і роботодавців — платників пенсійного фонду, адміністратора, компаній з управління активами, страхових організацій з метою унеможливлення банкрутства пенсійного фонду; визначення розміру пенсійної виплати залежно від суми пенсійних коштів, облікованих на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду або застрахованої особи; гарантування фізичним особам реалізації прав, наданих їм цим Законом; цільового та ефективного використання пенсійних коштів; державного регулювання розміру тарифів на послуги, що надаються у системі недержавного пенсійного забезпечення; відповідальності суб'єктів системи недержавного пенсійного забезпечення за порушення норм, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами; державного регулювання діяльності з недержавного пенсійного забезпечення та нагляду за його здійсненням.
Слід враховувати, що не всі зазначені принципи реалізуються повною мірою, оскільки нині відбувається реформа всіх ланок соціального захисту. Принципи реформування встановлені у відповідних директивних документах, державних програмах тощо.
Урахування висновків теорії права дає змогу зробити висновок, що принципи права соціального захисту виражаються у таких нормах: принципи-аксіоми, (наприклад, юридичне визнання права кожної людини на соціальний захист, на медичну допомогу); принципи-дефініції (наприклад, встановлення змісту таких правових понять, як "соціальний захист", "соціальне страхування", "пенсія", "допомога" тощо); норми-принципи, які безпосередньо встановлюють вихідні положення у даній галузі/підгалузі, інституті права (солідарність при розподілі коштів з солідарної пенсійної реформи, заборона дискримінації, рівність тощо); норми-доктрини, які у сукупності проголошують і започатковують концептуальні теоретичні засади щодо розв'язання у певний організаційно-правовий спосіб проблем у сфері соціального захисту (норми Концепції соціального забезпечення населення України, Основних напрямів пенсійної реформи, соціальної політики тощо).
Формулювання принципів права соціального захисту набуло особливої гостроти у період реформ. Усі види норм, які відображають певні принципи правового регулювання у цій сфері, характеризуються спільними особливостями: не мають традиційної структури поділу на диспозицію, гіпотезу та санкцію; у більшості своїй (але не абсолютній) не породжують конкретних прав та обов'язків суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин, проте їх роль важко переоцінити, оскільки вони виступають юридичною передумовою для обрання певної правової моделі законодавчого закріплення умов та порядку набуття права особи на конкретний вид соціального забезпечення. Науково обґрунтовані та чітко сформульовані принципи галузі права є одним із неодмінних факторів ефективності правового регулювання цієї галузі суспільних відносин.