Це право має гарантуватися зобов'язаннями Сторін самостійно або у співробітництві з громадськими чи приватними організаціями вживати відповідних заходів для того, щоб, крім іншого: усунути, у міру можливості, причини слабкого здоров'я; забезпечити діяльність консультативно-просвітницьких служб, які б сприяли поліпшенню здоров'я і підвищенню особистої відповідальності за стан здоров'я; запобігати у міру можливості епідемічним, ендемічним, іншим захворюванням, а також нещасним випадкам.
Слід зауважити, що зобов'язання щодо охорони здоров'я населення прямо й опосередковано передбачені в кількох статтях Хартії. Зокрема ст. 2 в основу права на справедливі умови праці покладає захист здоров'я людей у рамках їх трудової діяльності; у ст. З визначено зобов'язання у зв'язку з безпекою та гігієною на виробництві; за ст. 12 право на соціальне забезпечення включає надання соціальних допомог у зв'язку з хворобою; право на соціальну та медичну допомогу передбачено ст. 13 тощо.
В Україні система медичного обслуговування утворює відносно самостійну ланку з розгалуженою системою законодавства, установ та закладів. У законі про Державний бюджет кошти на охорону здоров'я передбачені окремим розділом. Не зважаючи на поступове упровадження платних медичних послуг, на сучасному етапі право на охорону здоров'я в Україні забезпечується державною системою медичного забезпечення. Водночас згідно з Концепцією соціального забезпечення населення (1993 р.) і Основами законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування медичне страхування в Україні є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Отже, організаційно-правовий та фінансовий механізми надання медичної допомоги входять до системи соціального захисту. Натомість Закон України про медичне страхування, який має кардинально змінити ситуацію, ще не прийнято.
Оцінюючи ситуацію із виконанням зобов'язань за ст. 11, Комітет по соціальних правах — Комітет незалежних експертів не досліджує питання про структурну будову відповідної галузі права, його щонайменше цікавлять теоретичні проблеми. Комітет проводить глобальну оцінку відповідності стану з охороною здоров'я вимогам Хартії щодо усунення причин поганого здоров'я (п. 1 ст. 11). Вважається, що держава дотримує цього зобов'язання, якщо вона надала відомості про наявність належної системи охорони здоров'я, включаючи такі елементи: належну і загальнодоступну державну систему охорони здоров'я, що дає змогу надавати медичну допомогу всьому населенню і забезпечує профілактику і діагностику захворювань. Особлива увага приділяється вразливим верствам населення, а також післяпологовим станам породілей. Практика винесення Комітетом висновків свідчить, що високі показники дитячої смертності призводять до негативного висновку. Окрім суто медичних заходів враховуються заходи щодо захисту навколишнього середовища і щодо забезпечення безпеки продуктів харчування, зменшення забруднення повітря, ґрунту та води; для захисту від шуму; щодо лікування деяких захворювань: СНІДу, розумових відхилень, хвороб, пов'язаних з палінням, наркоманією, алкоголізмом та ін.; відомості про рівень числа працюючих у санітарних службах, про число лікувальних закладів (лікарень, диспансерів, медичних центрів) та про їх географічний розподіл. Окрім того, досліджуються питання про консультативні і просвітницькі послуги та профілактику захворювань (практику щодо вакцинації, заходи, пов'язані з інфекційними захворюваннями). Комітет прагне забезпечити, щоб Договірні Сторони мали медичні служби загального профілю у всіх початкових і середніх школах.
Якщо держава при ратифікації Хартії бере на себе зобов'язання за ст. 11, у першій доповіді необхідно описати систему охорони здоров'я в країні, при цьому вказати наявні проблеми та їх масштаб. Показники у сфері охорони здоров'я в Україні залишаються критичними.
У Посланні Президента України Верховній Раді України "Про внутрішнє і зовнішнє становище в 2002 р." наведено такі цифри щодо стану здоров'я населення. За даними 2001 p., лише 60 % населення вважаються умовно здоровими. Решту становлять інваліди та особи, які перебувають на диспансерному обліку. Істотне зростання захворюваності населення зумовлене низкою соціально-економічних чинників, з одного боку, та зростанням у складі населення осіб похилого віку — з іншого. Кількість уперше зареєстрованих хвороб (у розрахунку на 100 000 населення) збільшилася: системи кровообігу — в 2,1 раза, новоутворень — на 29 %, органів травлення — на 26, інфекційних і паразитарних — на 13 % , у тому числі активного туберкульозу органів дихання — вдвічі. Майже троє з кожних чотирьох осіб, яким уперше в житті встановлено діагноз активного туберкульозу, — чоловіки, 80 % — особи працездатного віку. Дається взнаки Чорнобильська катастрофа. Тільки за 1996—2001 pp. кількість осіб, чия інвалідність пов'язана з її наслідками, зросла більше ніж в 1,6 рази і становить майже 100 тис. осіб. Протягом 2002 р. зберігалася тенденція до збільшення показників захворюваності населення, зокрема поширення туберкульозу та ВІЛ/СНІДу. На кінець 2003 р. на обліку в медичних закладах перебувало 47,3 тис. ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД. Показники смертності немовлят були особливо високими у 1993 та 1995 pp. Все ж смертність немовлят впродовж другої половини 90-х років систематично зменшуючись, у 2002 р. була на 18 % нижча, ніж у 1990 р. Основною причиною позитивних змін стало поліпшення охорони здоров'я дитинства. Разом з тим ще незадовільно вирішуються питання розвитку медицини в сільській місцевості, ряд сіл не мають фельдшерсько-акушерських пунктів. Це істотно обмежує доступність кваліфікованої медичної допомоги для мешканців цих сіл. Недостатньою залишається забезпеченість населення України, передусім соціально вразливих верств, ліками за прийнятними цінами. Значною мірою це пов'язано з низьким розвитком власного фармацевтичного виробництва та низькою купівельною спроможністю населення. Громадянин України витрачає на споживання ліків на 58 % менше, ніж громадянин Росії, і на 85—97 % менше, ніж мешканець західноєвропейських країн. Численні опитування населення свідчать, що близько третини громадян не можуть користуватися медичною допомогою через високі ціни. Бюджетні видатки на охорону здоров'я в Україні у 1995—1998 pp. становили в середньому 4,1 % ВВП при 6,2 % у країнах ЄС, 4,5 % — у країнах Східної Європи та СНД. У 1999—2001 pp. цей показник зменшився і тримався у середньому на рівні 2,7 % ВВП. У 2002 р. видатки Зведеного бюджету на охорону здоров'я було передбачено в обсязі 6685,3 млн. грн, що на 19,4 % більше, ніж у 2001 р. Однак фактично профінансовано лише 90 % від передбачуваної суми. У 2003 р. видатки на охорону здоров'я становили 3,7 % ВВП. Вкрай низьким залишається рівень оплати праці медичних працівників.
Постановою Верховної Ради України від 3 лютого 2004 р. № 1426-IV схвалено Рекомендації парламентських слухань на тему: "Соціально-економічні проблеми ВІЛ/СНІДу, наркоманії та алкоголізму в Україні та шляхи їх розв'язання", що відбулися 1 грудня 2003 р. Учасники парламентських слухань зазначають, що, незважаючи на певні зусилля органів державної влади, місцевого самоврядування, неурядових організацій і суспільства в цілому, ситуація з поширенням цих хвороб у державі продовжує залишатися тривожною та складною. Україна, враховуючи вимоги низки важливих стратегічних міжнародних документів, серед яких передусім слід назвати прийняті Генеральною Асамблеєю ООН Декларацію тисячоліття та Декларацію про прихильність справі боротьби з ВІЛ/СНІДом, взяла на себе зобов'язання здійснити комплекс заходів, спрямованих на призупинення епідемії ВІЛ/СНІДу, передусім серед молоді та вразливих груп населення, на забезпечення підвищення доступності відповідного лікування для хворих на ВІЛ/ СНІД та пом'якшення впливу зазначеної епідемії на українське суспільство. Проте, незважаючи на створення достатньо сучасного і такого, що в основному відповідає міжнародним вимогам, законодавства у сфері забезпечення контролю за епідемією ВІЛ/СНІДу, декларування базованих на всебічній координації зусиль усього суспільства, широкій участі, гласності й відповідальності політичних підходів до розв'язання проблеми ВІЛ/СНІДу, Україна, на жаль, продовжує посідати одне з провідних місць на Європейському континенті за темпами зростання зазначеної епідемії.
Надзвичайно складною залишається й ситуація з наркотиками в Україні, яка продовжує входити до числа держав, для населення яких є характерним досить високий рівень вживання наркотиків. При цьому проблема наркоманії в Україні надзвичайно тісно пов'язана з проблемою ВІЛ/СНІДу.
Не краще вирішуються й проблеми, пов'язані з алкогольними розладами, на які, за оціночними даними (з урахуванням прихованої кількості), страждає майже 7 відсотків населення працездатного віку. При цьому з року в рік число таких осіб залишається стабільним, не зазнаючи зменшення, а частка дітей та молоді серед них поступово зростає. Динаміка смертності від алкогольних отруєнь свідчить про зменшення їх загальної кількості по країні з 1995 р. до 1998 р. більше ніж на ЗО відсотків. Однак протягом останніх років вона знову почала зростати.
Рекомендації передбачають вжиття комплексу заходів щодо створення єдиної національної системи моніторингу та оцінки ефективності заходів, що вживаються з метою забезпечення контролю за епідемією ВІЛ/СНІДу; забезпечення цільового фінансування у повному обсязі заходів з профілактики ВІЛ-інфекції та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, передбачених відповідними національними та місцевими програмами, та заходів, передбачених Програмою реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003— 2010 роки; посилення контролю за дотриманням встановлених Конституцією України та законами України прав і свобод ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД осіб у сфері охорони здоров'я, освіти, праці тощо, а також за дотриманням законодавства в частині реклами алкоголю, правил торгівлі алкогольними напоями, зокрема щодо заборони продажу алкогольних напоїв у недозволених для цього місцях та неповнолітнім. Одним із напрямів удосконалення законодавства передбачається виключення з переліку платних послуг, які надаються в державних та комунальних закладах охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти", анонімного обстеження та лікування хворих, заражених хворобами, що передаються статевим шляхом, а також хворих на алкоголізм і наркоманію тощо.
Перелік питань з дотримання зобов'язань за ст. 11 величезний. Комітету ще не вдалося повністю його охопити. Корисно буде взяти до уваги те, що останніми роками Комітет займався розглядом таких питань, як охорона здоров'я осіб, що проживають у безпосередній близькості від атомних електростанцій, і заходи щодо відвернення поширення СНІДу35. Для України це буде стосуватися передусім соціального захисту осіб, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, а також тих, хто проживає на забруднених територіях.