Відповідно до ст. 2 Віденської конвенції 1969 p., міжнародний договір - це "міжнародна угода, яка укладена державами у письмовій формі і регулюється міжнародним правом".
Відповідно до міжнародного порядку, держави можуть укладати договори і в усній формі ("джентльменські угоди"). У таких випадках за взаємною згодою на них можуть поширюватися положення Віденської конвенції 1969 р.
З визначення права міжнародних договорів видно, що воно регламентує процес укладання, дії та припинення дії міжнародних договорів. При розгляді цього процесу найбільш чітко виявляється юридична природа міжнародного договору.
Особливо це характерне для першої стадії - укладання міжнародного договору, де відбувається начебто закладення юридичного фундаменту під міжнародний договір. Тому розглянемо цей момент докладніше.
У стадію укладання міжнародного договору включаються всі дії суб'єктів міжнародного права, зацікавлених в укладанні договору, починаючи від виникнення договірної ініціативи і закінчуючи вступом договору в силу. У зв'язку з цим весь процес укладання договору припускає проходження певних процедур. До таких процедур варто віднести:
- договірну ініціативу;
- підготовку проекту договору;
- експертну оцінку запропонованого сторонами проекту ;
- переговори, обговорення, визначення позицій, пошук компромісів:
- узгодження воль у результаті досягнення компромісних рішень;
- голосування за прийняття погоджених положень;
- відпрацювання (установлення) автентичності різномовних текстів досягнутого договору;
- парафування тексту договору (ad referendum), що засвідчить його дійсність і достовірність;
- підписання договору уповноваженими на те особами - обмін документами;
- ратифікацію договору національними законодавчими органами і обмін ратифікаційними грамотами між сторонами договору;
- призначення депозитарію для збереження оригіналу договору і всіх пов'язаних із ним документів;
- реєстрацію договору в секретаріаті ООН;
- опублікування тексту договору в офіційних органах преси;
- вступ договору в силу.
Найважливішими з цих процедур, які підкреслюють юридичну природу міжнародного договору із міжнародно-правового погляду, є узгодження воль і голосування (прийняття погоджених воль).
Дія міжнародного договору грунтується на загальновизнаному принципі сучасного міжнародного права "pacta sunt servanda" ("договір повинен виконуватися"). В силу цього принципу міжнародний договір, що офіційно набув чинності, стає юридично обов'язковим для кожного з його учасників і породжує для них певні права, обов'язки і відповідальність.
Дія договору, застосування його положень на практиці зазвичай супроводжуються з'ясуванням його значення та змісту стосовно конкретних життєвих умов. Таке з'ясування здійснюється у процесі юридичного тлумачення положень договору. Процес тлумачення положень міжнародного договору повинен відповідати вимогам двох загальновизнаних принципів - кваліфікованості і сумлінності. Кваліфікованість тлумачення припускає участь у ньому процесі авторитетних юристів-міжнародників і може здійснюватись у двох формах -автентичній і міжнародній.
Автентичне тлумачення припускає тлумачення, прийняте і погоджене всіма учасниками міжнародного договору. Воно володіє вищою юридичною чинністю, здійснюється за допомогою обміну ногами, складання протоколів та інших процедур.
Під міжнародним тлумаченням розуміється тлумачення, що здійснюється якимись міжнародними органами. Такими органами найчастіше виступають Міжнародний суд ООН, Комісія міжнародного права ООН, Міжнародний арбітраж та ін.
Принцип сумлінності тлумачення припускає участь у цьому процесі органів і осіб, застосування різноманітних прийомів тлумачення, в ролі яких зазвичай використовуються граматичне (тобто словесне), логічне, історичне, систематичне та інші тлумачення.