Система міжнародно-правових актів у сфері регламентації прав і свобод людини містить у собі до нинішнього часу близько 300 документів, котрі можна класифікувати як акти універсального характеру, акти спеціального характеру та акти регіонального характеру. В цілому система характеризує сучасне міжнародне право як найдемократичніше, найсправедливіше і найпрогресивніше з усіх існуючих до цього часу систем. Ця система справляє величезний вплив на національні правові системи і визначає характер міжнародного співробітництва і міжнародні стандарти у сфері прав і свобод людини.
Утвердження в міжнародному праві загальновизнаних прав і свобод людини веде до утвердження індивіда як суб'єкта міжнародного права. Однак з огляду на те, що предметом міжнародного права с, в основному міждержавні відносини, це питання поки що не вирішено.
З-поміж міжнародно-правових актів, що мають універсальний (загальновизнаний і глобальний) характер, насамперед варто назвати Статут ООН (прийнятий 24.06.1945), у Преамбулі якого, як уже відзначалося, проголошена рішучість народів "знов утвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй". Ст. 1 Статуту ООН (п. 3) зобов'язує всі держави до міжнародного співробітництва "у заохоченні і розвитку поваги до прав людини й основних свобод для всіх без розрізнення раси, статі, мови і релігії". Таке формулювання в поєднанні з положенням, відзначеним у Преамбулі Статуту, свідчить про те, що розвиток поваги до прав і свобод людини є однією з основних цілей ООН і найважливішим принципом сучасного міжнародного права. Це підтверджується в ст. 55 Статуту, де підкреслюється, що з метою створення умов стабільності і благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, заснованих на повазі принципу рівноправності і самовизначення народів, Організація Об'єднаних Націй сприяє загальній повазі і дотриманню прав людини й основних свобод для всіх, без розрізнення раси, статі, мови і релігії. Таким чином, у Статуті ООН сформульований і закріплений один із найважливіших принципів сучасного міжнародного права - принцип поваги прав і свобод людини. Змістом цього принципу є утвердження віри в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок, у рівність прав великих і малих націй, а також заходи, що здійснюються міжнародним співтовариством з метою реалізації цих положень.
Згідно зі ст. 60 Статуту ООН, відповідальність за виконання функцій ООН у сприянні загальній повазі прав і свобод людини покладена на Генеральну Асамблею ООН і під її керівництвом на Економічну і Соціальну Раду.
Внаслідок цього і на підставі ст. 13 Статуту ООН Генеральна Асамблея організовує дослідження і робить рекомендації з метою "сприяння здійсненню прав людини й основних свобод для всіх без розрізнення раси, статі, мови і релігії".
Повноваження Економічної і Соціальної Ради у цій сфері визначені в ст. 62 Статуту ООН. У ній відзначається, що "Рада уповноважується робити рекомендації з метою заохочення поваги і Дотримання прав людини й основних свобод для всіх".
Важливим документом універсального характеру у сфері захисту прав і свобод людини є Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. Декларація грунтується на положеннях Статуту ООН і формулює основні права і свободи людини.
У статтях 1-11 Декларації сформульовані так звані природні права людини. Серед них - рівність усіх людей без будь-якої дискримінації, право на життя, на свободу, особисту недоторканність, право на недоторканність честі, репутації, житла, право кожної людини на захист своїх прав неупередженим судом.
У статтях 12-21 сформульовані громадянські та політичні права і свободи. Це право громадянства і притулку, право на володіння майном, на вступ у шлюб, свободу думки, совісті, релігії, свободу переконань, мирних зібрань і асоціацій, загальне рівне виборче право при таємному голосуванні. Права, викладені у статтях 1-21, це права, що класифікуються як права 1 -го покоління.
У статтях 22-28 сформульовані соціально-економічні права людини. Це право на працю і відповідну оплату праці за тотожну працю, право на створення профспілок і на участь у культурному житті суспільства, право на освіту, право на соціальний і міжнародний порядок, право на відпочинок і соціальне забезпечення. Права, викладені у статтях 22-27, - це права 2-го покоління.
Ст. 29 говорить, що кожен має обов'язки перед суспільством. Кожен зазнає тільки таких обмежень, які встановлені законом. Здійснення всіх прав і свобод не повинно суперечити цілям і принципам ООН.
У ст. 30 відзначається, що ніщо в Декларації не може бути витлумачене на шкоду відзначеним правам і свободам.
Загальна декларація прав людини прямо вказує, що всі відзначені у ній права і свободи повинні шануватися і дотримуватися скрізь, як у державах - членах ООН. так і на територіях, що перебувають під їхньою юрисдикцією.
У розвиток положень Декларації в рамках ООН був розроблений ряд міжнародних конвенцій, зокрема:
- Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього (1948); "
- Конвенція про політичні права жінок (1952);
- Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства (1956);
- Конвенція про ліквідацію дискримінації у сфері освіти (1960); *
- Конвенція про ліквідацію дискримінації у сфері праці і занять (1958);
- Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1956) та ін.
Аналіз показує, що в Декларації прав людини відображені основні найбільш загальні принципи, за якими почало розвиватися міжнародне співробітництво у сфері захисту прав людини. До таких принципів належать:
- принцип відповідальності за злочини проти людства;
- принцип поважання прав людини ;
- принцип міжнародного захисту прав людини;
- принцип рівноправності і самовизначення націй;
- принцип неприпустимості дискримінації за ознаками раси, статі, мови, релігії;
- принцип обов'язкової зайнятості населення.
У грудні 1966 р. під егідою ООН були прийняті два дуже важливі документи універсального характеру - Пакт про громадянські та політичні права і Пакт про економічні, соціальні та культурні права. З огляду на їхній солідний обсяг, відзначимо тільки основний зміст постатейного матеріалу.