У загальному плані міжнародні економічні договори можна класифікувати, в основному за тими ж критеріями, за якими класифікуються міжнародні договори взагалі. З огляду на це, відзначимо, що міжнародні економічні договори можуть класифікуватися:
- за кількістю суб'єктів (багатосторонні, двосторонні);
- за просторовою сферою дії (універсальні, регіональні, локальні);
- за учасниками (міждержавні, міжурядові, міжвідомчі, а також договори за участю юридичних і фізичних осіб);
- за змістом (загальні - про дружбу і торгівлю, контингентні - із зазначенням видів і термінів постачання товарів).
Крім того, міжнародні економічні договори можуть бути класифіковані за певними фінансовими характеристиками. У цьому плані вони розрізняються як:
- кредитні угоди - про надання коштів або товарів у борг під зобов'язання про його погашення на певних умовах;
- угоди про міжнародні розрахунки - про порядок розрахунків за товари, послуги та інші операції економічного характеру;
- платіжні угоди - про характер валютних та інших платежів;
- клірингові угоди - про взаємний залік боргів і вимог по зовнішньоторговельних операціях;
- платіжно-клірингові угоди - про право кредитора стягнути з боржника борг із перевищенням певного ліміту;
- міжнародні товарні угоди-при торгівлі сільськогосподарською і мінеральною сировиною з метою підтримати усталеність цін на цю сировину та ін.
Держави були і поки що залишаються основними суб'єктами міжнародного права. Проте це найбільш ефективно виглядає в умовах проведення ними активної міжнародної економічної діяльності, що породжує, у свою чергу не тільки економічну взаємну зацікавленість, але й економічну взаємозалежність. Така залежність (оскільки не обмежує суверенітет) може призвести до ізоляції від міжнародного співтовариства, що значно утруднює вирішення багатьох економічних проблем внутрішнього характеру (СРСР, Німеччина. Китай). Тому держави прагнуть розширювати свої міжнародні економічні зв'язки,активно використовуючи при цьому юридичні важелі міжнародного економічного права. Такими важелями виступають основні принципи сучасного міжнародного права, спеціальні принципи міжнародного економічного права та інші положення, сформульовані в різних джерелах міжнародного економічного права. Зокрема, право народів вільно розпоряджатися своїми природними багатствами закріплене в Міжнародних пактах про права людини 1966 року, право дипломатичних представництв на розвиток економічних відносин з іншими державами міститься у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Держава як суб'єкт міжнародного економічного права може виступати як в економічних відносинах міждержавного характеру, так і у відносинах, що носять характер приватно-правових. В останньому випадку держава або її орган вступає в такі відносини при організації спільних підприємств із приватними іноземними юридичними і фізичними особами. Таке, засноване міжнародним договором, спільне підприємство підпадає під дію міжнародного економічного права. Участь держави у приватно—правових відносинах може також виявлятися у формі укладання договору про концесію, про експлуатацію корисних копалин та ін. Те, що в подібних договорах держава сама безпосередньо, або через свої органи стає стороною й учасником приватно-правових відносин, може стати причиною виникнення дуже складних із погляду юриспруденції питань. Маються на увазі питання імунітету державної власності від примусового виконання судових рішень, питання цивільно-правової відповідальності держави за боргові зобов'язання спільного з нею підприємства та ін. Проте аналіз міжнародно-правової практики при вирішенні подібних питань дозволяє думати, що в кожному конкретному випадку суди, частіш за все. знаходять найбільш прийнятні для сторін рішення.
В умовах інтенсивного розвитку різноманітних економічних зв'язків важливе значення має економічна діяльність різних міжнародних організацій. Внаслідок цього вони є суб'єктами міжнародного економічного права і їхня роль у розвитку міжнародного економічного співробітництва постійно зростає.
Всі існуючі міжнародні організації, що займаються різними економічними питаннями, можна розділити на дві групи - міжнародні організації загальної компетенції, куди входять і економічні питання, і міжнародні організації, спеціально створені для вирішення питань у строго визначеній економічній сфері.
До міжнародних організацій загальної компетенції, насамперед, варто віднести ООН, однією з важливих цілей якої є всебічний розвиток міжнародного економічного співробітництва. Вище уже відзначалися основні органи ООН, які займаються розв'язанням економічних питань взагалі і міжнародного економічного права зокрема.
Серед інших міжнародних організацій загальної компетенції можна відзначити регіональні міжнародні організації-Лігу арабських держав (ЛАД), Організацію американських держав (ОАД), Організацію африканської єдності (ОАЄ), Співдружність Незалежних Держав (СНД), і особливо, Європейський Союз. Цей Союз утворився в результаті об'єднання ряду Європейських співтовариств, у тому числі й економічних, і вирішує завдання: формування спільного ринку товарів, робочої сили, капіталу; створення митної спілки; проведення єдиної торговельної політики; проведення спільної політики у сфері сільського господарства, транспорту; утворення економічного і валютного союзу держав, що беруть участь у Союзі, за допомогою зближення їх національних правових систем. До міжнародних організацій, створених для вирішення питань у строго визначеній економічній сфері, варто віднести: Організацію Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО); Продовольчу і сільськогосподарську організацію ООН (ФАО); Міжнародний Валютний Фонд (МВФ); Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР); Міжнародну фінансову корпорацію (МФК); Конференцію ООН із торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) та ін.
Важливого значення в економічному житті нашої планети набувають транснаціональні корпорації (ТНК). Проте питання про їхню міжнародну правосуб'єктність офіційно ще остаточно не вирішене.