Відповідальність узагалі - це, в персональному плані, здатність суб'єкта суспільних відносин відповідати за свої дії. У суспільному плані - це захід впливу на суб'єкта суспільних відносин у зв'язку з його якимись діяннями. Це оцінка поведінки в суспільстві. Залежно від сфери діяння суб'єкта суспільних відносин, відповідальність може носити різний характер - суспільний, особистий, юридичний. У свою чергу, юридична відповідальність може бути адміністративною, цивільною, карною або іншою, в тому числі й міжнародною. Проте це вже буде відповідальність суб'єкта права.
Поняття міжнародно-правової відповідальності можна визначити як юридичний обов'язок суб'єкта міжнародного права, який допустив правопорушення, ліквідувати наслідки шкоди, заподіяної іншому суб'єкту. Поняття відповідальності в юриспруденції невіддільне від поняття обов'язку або зобов'язання. Тому можна вважати, що в загальному плані міжнародно-правова відповідальність - це юридичні наслідки, що настали в результаті порушення суб'єктом міжнародного права його міжнародного правового зобов'язання.
Міжнародно-правова відповідальність - це необхідна юридична властивість міжнародної правосуб'єктності суб'єкта міжнародного права, і вона відображає його деліктоздатність.
Виходячи з цього, можна констатувати, що міжнародно-правова відповідальність може розглядатися як засіб, що сприяє дотриманню міжнародного права, як інструмент міжнародно-правового регулювання і стимулятор функціонування норм міжнародного права.
Норми, що регулюють питання міжнародно-правової відповідальності, об'єднані в інститут відповідальності, який є одним із найстаріших у міжнародному праві. В останні десятиліття цей інститут зазнав певних змін. З'явилися нові види міжнародно-правової відповідальності: за агресію, за відмову надання незалежності колоніальним народам, за геноцид та ін. Разом із тим, деякі види відповідальності, що існували раніше, зникли (наприклад, контрибуція).
Міжнародно-правова відповідальність може мати місце тільки в тому випадку, коли є факт наявності міжнародного правопорушення. У зв'язку з цим поняття міжнародного правопорушення потребує певної юридичної кваліфікації. Юридична кваліфікація міжнародного правопорушення передбачає встановлення ряду конкретних юридичних фактів:
- існування (наявність) конкретної норми міжнародного права (або звичаю), положення якого порушене;
- існування (наявність) поведінки (дії або бездіяльності), яку можна поставити за вину конкретному суб'єкту міжнародного права;
- настання (наявність) шкідливого результату;
- безпосередній зв'язок між поведінкою конкретного суб'єкта міжнародного права і протиправними наслідками, що настали (тобто встановлення вини суб'єкта).
Саме така процедура, що закінчується встановленням вини, є обов'язковою при інкримінуванні суб'єкту міжнародного права його вини і притягненні його до міжнародно-правової відповідальності.
Таким чином, міжнародне правопорушення - це дія або бездіяльність суб'єкта міжнародного права, що порушує його зобов'язання з міжнародного права і зумовлює міжнародно-правову відповідальність.
Всі правопорушення, що зумовлюють міжнародно-правову відповідальність, можна класифікувати на міжнародні делікти (незначні правопорушення) і міжнародні злочини (особливо небезпечні правопорушення).
Міжнародні делікти вельми різноманітні і, через свою незначи-мість, як правило, не ведуть до тяжких наслідків. Інша справа з міжнародними злочинами. Вони частіше за все складають значну небезпеку для миру і безпеки народів, і через це сучасне міжнародне право приділяє їм особливу увагу. До міжнародних злочинів належать:
- акти агресії;
- акти насильницької колонізації;
- геноцид (дії щодо знищення нації, етнічної групи, народності. У 1948 р. під егідою ООН ухвалена Конвенція про попередження геноциду);
- апартеїд - примусове насильницьке роздільне проживання (мало місце в ПАР);
- застосування засобів масового знищення людей та ін.
Міжнародно-правова відповідальність може виражатися у вигляді політичної і матеріальної відповідальності. Кожна з них має свої форми вираження. До форм політичної відповідальності відносяться: сатисфакція, санкції, ресторації, реторсії, репресалії, а також заходи, що здійснюються ООН на підставі статей 41, 42 Статуту ООН, аж до застосування збройних сил.
Сатисфакція являє собою вимушений обов'язок винної сторони вибачитися, висловити співчуття з приводу того, що трапилося, запевнення в тому, що подібне не повториться, покарати конкретних винуватців. Процедура сатисфакції передбачає публічність здійснення подібних заходів і супроводжується спуском державного прапора біля посольства потерпілої сторони, виконанням її державного гімну і публікацією про це в офіційному друкованому органі.
Санкції виражаються у вживанні стосовно винної сторони примусових заходів, спрямованих на те, щоб якось її обмежити або покарати.
Ресторації виражаються у примусі винної сторони відновити попередній порушений нею стан.
Реторсії виражаються у прийнятті потерпілою стороною дієвих заходів у відповідь на хоча і правомірні, але недружні дії. Наприклад, виселення дипломатичних представників держави, яка припустилася недружньої заяви або вчинила недружній акт стосовно дипломатичних представників потерпілої сторони.
Репресалії виражаються у вжитті насильницьких дій, можливо, неправомірних, у відповідь на неправомірні насильницькі дії з метою відшкодування заподіяних збитків. У випадку опору винної сторони при застосуванні репресалій допускається застосування сили. Наприклад, затримання українськими прикордонниками російського рибальського сейнера в Таганрозькій затоці у відповідь на подібні дії російських прикордонників.
Заходи, що вживаються ООН на підставі ст. 41 Статуту ООН, виражаються у заходах, що вживаються Радою Безпеки ООН і виключають використання збройних сил. До таких заходів можуть зараховуватись: повне або часткове припинення економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, телеграфних, радіо або інших засобів сполучення, розрив дипломатичних відносин.
Заходи, які вживаються ООН на підставі ст. 42 Статуту ООН, виражаються в заходах, що вживаються Радою Безпеки ООН, спрямованих на усунення загрози миру і безпеці.
Відомі випадки застосування політичної відповідальності у формі обмеження суверенітету. Наприклад, щодо Німеччини і Японії після Другої світової війни.
До форм матеріальної відповідальності належать: реституція, репарація, а також абсолютна відповідальність.
Реституція виражається у примусі винної сторони відновити порушений матеріальний стан потерпілої сторони.
Репарація виражається у примусовому відшкодуванні заподіяних збитків. Таке відшкодування може здійснюватися у грошовій або натуральній формі.
Абсолютна відповідальність виражається в необхідності відшкодування заподіяних збитків незалежно від конкретної наявності провини у завчасно обумовлених розмірах (наприклад, у результаті загибелі багажу пасажирів затонулого судна). При цьому не виключена кримінальна відповідальність безпосередніх винуватців. До абсолютної відповідальності також відноситься виплата компенсації за шкоду, заподіяну повітряними або космічними об'єктами на поверхні Землі. Таку відповідальність, зокрема, встановлює ст. 2 Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами (1972 p.).
У міжнародних договорах розмір абсолютної відповідальності зазвичай обумовлюється заздалегідь, незалежно від розмірів конкретно заподіяної шкоди. У зв'язку з цим абсолютну відповідальність іноді називають об'єктивною.
Поряд із зазначеними видами міжнародно-правової відповідальності можлива також і міжнародна кримінальна відповідальність. Проте до суб'єктів міжнародного права вона не застосовується. її застосування може мати місце тільки щодо індивідів.
У цілому інститут міжнародно-правової відповідальності є найбільш загальним у системі сучасного міжнародного права, й на основі його положень визначається відповідальність суб'єктів у різних галузях міжнародного права.
Незважаючи на те. що інститут міжнародно-правової відповідальності є одним із найстаріших у міжнародному праві, норми його поки що не кодифіковані. Поки що немає міжнародно-правової о акта універсального характеру, який регламентував би питання міжнародно-правової відповідальності в масштабі всього сучасного міжнародного права. У цих умовах в окремих галузях ухвалені спеціальні правові акти у цій сфері. Прикладом цього може служити згадувана раніше Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічним об'єктом (1972 p.).