Суб'єкти міжнародного права - це учасники міжнародних відносин, що володіють міжнародними правами й обов'язками і здійснюють їх на основі міжнародного права.
У міжнародному праві існують різні категорії суб'єктів. Основними суб'єктами міжнародного права є держави, нації, що борються за державну незалежність, і міжнародні організації. Ці суб'єкти мають усі елементи міжнародної правосуб'єктності, які містять у собі такі важливі права, як право укладати міжнародні договори, бути членами міжнародних організацій, мати свої офіційні представництва і т. д.
Держава є первинним суб'єктом міжнародного права. Держави в міжнародних відносинах не підпорядковані якійсь зовнішній силі або владі, здатній диктувати їм правила взаємовідносин. Держави є творцями і гарантами дотримання норм міжнародного права, при цьому залишаючись юридично незалежними одна від одної. У цьому виражається сутнісна ознака держави - суверенітет. Суверенітету головною передумовою міжнародної правосуб'єктності держав.
Особливістю сучасного міжнародного права, з погляду складу його суб'єктів, є те, що учасниками міжнародно-правових відносин і створення норм міжнародного права визнаються нації і народи, що ведуть боротьбу за свою державну незалежність. Правомірність такої боротьби випливає з права націй на самовизначення - одного з найважливіших принципів міжнародного права.
Міжнародні організації - вторинні суб'єкти міжнародного права. Це обумовлено тим, що вони створюються і діють на основі міжнародних договорів - установчих актів цих організацій. Ці суб'єкти вторинні в тому сенсі, що вони не володіють суверенітетом і здійснюють свою діяльність у межах завдань, для яких створювалися, відповідно до настанов засновників цієї організації.
Крім цих, основних, суб'єктів, існують ще й інші суб'єкти міжнародного права, наприклад, державоподібні утворення: вільні міста, Ватикан. Останнім часом у сфері міжнародної правосуб'єктності виник ряд нових явищ, найзначнішим серед яких видається поява в міжнародному праві людини як суб'єкта права, хоча і з дуже обмеженою правосуб'єктністю. Людина вже має деякі юридичні можливості виступати на міжнародній арені на захист своїх прав і свобод. Найбільш яскраво це виявляється в діяльності Європейської комісії з прав людини і Європейського суду з прав людини. Регламент діяльності цих організацій надає право і фізичним, і юридичним особам звертатися по захист своїх прав.
Щоб бути тим або іншим суб'єктом міжнародного права, необхідно мати певні ознаки. Для деяких суб'єктів ці обов'язкові ознаки закріплені в міжнародно-правових актах. Так, відповідно до положення Міжамериканської конвенції 1933 р. "Про права й обов'язки держав", критеріями держави як суб'єкта міжнародного права закріплені наявність постійного населення, наявність певної території і наявність влади.
Україні притаманні ці обов'язкові критерії.
Україна стала повноправним членом міжнародного співтовариства і володіє в повному обсязі міжнародною правосуб'єктністю.
Володіння повною міжнародною правосуб'єктністю розкриває перед Україною широкі можливості для активної участі в усіх сферах міжнародного життя. І Україна дуже широко використовує ці можливості. Для підтвердження цього достатньо сказати, що на сьогоднішній день Україна є членом близько ЗО міжнародних організацій, бере участь у близько 250 міжнародних договорах, має дипломатичні відносини більш ніж із 150 державами і бере активну участь у діяльності ООН та її робочих органів.
Найважливіші напрямки і завдання міжнародної діяльності України, і тим самим - реалізація її міжнародної правосуб'єктності, були сформульовані в Постанові Верховної Ради України "Про основні напрямки зовнішньої політики України" від 1993 року. Згідно з цією Постановою, завданнями зовнішньої діяльності України є:
- утвердження і розвиток України як незалежної і демократичної держави;
- збереження територіальної цілісності;
- прояв значимості національного господарства України у світовій економічній системі;
- захист прав та інтересів громадян України та її юридичних осіб за кордоном;
- створення умов для підтримки контактів з українцями, що мешкають за межами України.
Поряд із завданнями, в Постанові були сформульовані основи зовнішньої політики України:
- відкритість;
- добровільність;
- взаємоповага;
- рівноправність;
- невтручання у внутрішні справи інших держав;
- незастосування сили або погрози силою;
- вирішення будь-яких міжнародних спорів виключно мирними способами;
- загальна повага до прав людини і неухильне дотримання міжнародних стандартів щодо них:
- забезпечення прав національних меншин, визнання того, що дотримання прав людини є не тільки внутрішньою справою окремих країн;
- всебічна підтримка міжнародного миру і міжнародної безпеки:
- примат міжнародного права стосовно національного права у
зовнішніх відносинах, сумлінне виконання всіх міжнародних
зобов'язань.
Міжнародна правова свідомість окремого народу (нації) - явище досить складне. Його складові значною мірою залежать від:
- внутрішніх умов розвитку народу, нації, його культури, економіки, соціальної сфери і т. д.;
- зовнішніх умов, у яких розвивався народ, нація;
- стану і рівня загальної міжнародно-правової свідомості.
Під внутрішніми умовами розвитку народу, нації розуміється поєднання (сукупність) факторів історичного, національного, економічного, соціального і політичного характеру, під впливом яких формується міжнародно-правова свідомість народу, нацїї.
Під зовнішніми умовами, за якими відбувається процес розвитку народу, нації, розуміються історичні обставини, що впливають на розвиток міжнародно-правової свідомості народу, нації.
Під станом і рівнем загальної міжнародно-правової свідомості розуміється сукупність уявлень про світовий правопорядок, якого дотримується, незважаючи на існуючі відмінності, більшість народів, націй, держав.
Під зростаючим впливом загальної міжнародно-правової свідомості, що розвивається, прогресувало і міжнародне право. Про це свідчать:
- заборона рабства і работоргівлі;
- ліквідація дискримінації народів і націй за ознаками раси, релігії, мови та ін.;
- ліквідація колоніальної системи;
- утвердження демократичних принципів розвитку людського суспільства;
- гуманізація воєнних дій і заборона агресивних воєн;
- зміцнення і розвиток принципу поваги до прав і свобод людини та ін.
Міжнародно-правова свідомість народу, нації і загальна міжнародно-правова свідомість співвідносяться між собою як частина і ціле, за умови, що це ціле є сукупністю великої різноманітності частин. У свою чергу кожна частина має свої національні (державні) особливості.
Міжнародно-правова свідомість українського народу формувалася і зріла у складних історичних умовах становлення і розвитку Київської Русі, татаро-монгольської навали, запорізької вольниці, великоросійського шовінізму і радянського централізму. Проте з розпадом СРСР Україна одержала широкі можливості для розвитку національної міжнародно-правової свідомості, про що свідчать Конституція України, визнання примату міжнародного права й активна участь України в міжнародній правотворчості.