Предметом трудового права, так само як і інших галузей права, є певні суспільні відносини. Саме найменування трудового права засвідчує, що такими відносинами, які регулює ця галузь права, є передусім трудові відносини.
Визначення предмета трудового права має важливе значення, адже тільки окресливши коло суспільних відносин, які становлять його предмет, можна визначити сферу застосування трудового законодавства. Річ у тім, що у сфері суспільної організації праці існує декілька видів суспільнотрудових відносин. Однак не всі вони належать до предмета трудового права. Такими є лише відносини найманої праці, які виникають на підставі укладення трудового договору. Ці відносини складають основу, ядро предмета трудового права.
Разом з тим, до предмета цієї галузі входять, окрім власне трудових відносин, також велика група відносин, тісно пов'язаних з трудовими, що передують, супроводять або випливають з останніх. До них належать: працевлаштування (зайнятості); з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації на виробництві; щодо контролю за дотриманням законодавства про працю; щодо встановлення умов праці (колективно-трудові); з вирішення трудових спорів або, як їх ще називають процедурні відносини.
На відміну від предмета трудового права, який, як бачимо, визначається колом суспільних відносин, шо регулюються нормами цієї галузі права, іншою важливою ознакою трудового права є метод правового регулювання, котрий визначається з огляду на те, як, якими способами чи засобами здійснюється це регулювання.
Для метода трудового права властивим є переважно договірний характер виникнення, зміни і припинення правовідносин. Основною підставою виникнення трудових правовідносин є трудовий договір. В умовах переходу до ринкових відносин значення договорів підвищується. Колективні договори і угоди, також використовуються при регулюванні трудових прав і обов'язків, умов праці та її оплати, соціально-побутового забезпечення працівників. Договірне регулювання у трудовому праві поєднується з рекомендаційним та імперативним способами.
Важливими ознаками методу трудового права є: поєднання централізованого і локального встановлення прав і обов'язків суб'єктів трудових правовідносин; поєднання договірного, рекомендаційного й імперативного способів регулювання цих відносин; свобода вибору сторін при укладенні трудового договору з підляганням їх у процесі праці правилам внутрішнього трудового розпорядку; наявність специфічних способів захисту трудових прав і забезпечення виконання трудових обов'язків.
Систему трудового права утворюють всі чинні юридичні норми, що регулюють трудові та пов'язані з ними відносини, які становлять предмет цієї галузі права. Структура системи трудового права це об'єктивно зумовлена внутрішня організація цієї галузі, що виявляється в єдності, узгодженості та розподілі правових норм за відповідними інститутами. Такими інститутами у трудовому праві є: трудовий договір, робочий час, час відпочинку, заробітна плата, трудова дисципліна, охорона праці, матеріальна відповідальність, трудові спори, колективне договірне регулювання праці, підготбвка і перекваліфікація кадрів, зайнятість населення, нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю.
Функції трудового права — це основні напрями впливу його норм на поведінку (свідомість, волю) людей у процесі трудових правовідносин, що є необхідними для досягнення цілей і завдань трудового законодавства. Трудове право виконує регулятивну, соціальну, захисну, виробничу і виховну функції. На сучасному етапі зміст і співвідношення функцій змінилися. Серед тенденцій розвитку трудового права спостерігається посилення захисної функції. розширення сфери договірного регулювання трудових відносин, удосконалення механізму здійснення соціального партнерства на всіх рівнях тощо. Захисна функція трудового права виявляється у встановленні мінімального рівня трудових прав працівників і забороні погіршувати становище працівників порівняно з чинним законодавством.
Джерела права розглядають переважно як зовнішню форму функціонування права, ту оболонку, без якої неможливе існування правової норми.
Основним видом джерел трудового права є норма гивно-пра-вові акти. Вони відзначаються певними особливостями, що відрізняють їх з-поміж джерел (форм) інших галузей права.
Крім нормативно-правових актів, у сфері трудового права застосовуються й інші відомі світовій системі права види зовнішніх форм (джерел) права, шо може вважатися ще однією з особливостей, яка відрізняє джерела трудового права віл джерел деяких інших галузей права.
Такими новими видами джерел трудового права є норматив-но-иравовий договір та судовий прецедент - судова практика вищих судових інстанцій - Конституційного Суду України та Верховного Суду України, яка містить нормативні положення.
Нормативно-правовий договір і раніше був відомий трудовому праву України, але регулятивні властивості колективного договору не вписувалися на той час у відому доктрину позитивного права. Нормотворчісіь на рівні учасників трудових правовідносин допускалася тільки як локальне правовстановлення і лише для конкретизації централізованих законодавчих актів.
На теперішній час договірне регулювання трудових відносин можливе не тільки на колективно-договірному рівні, а й на рівні сторін трудових правовідносин. Тобто трудовий договір - це теж своєрідний правовий акт, який вреіульовує конкретні трудові відносини і мас юридичне значення, наприклад, для суду при вирішенні трудового спору.
Сучасне договірне регулювання трудових відносин вийшло за рамки конкретного підприємства і втратило тим самим свій локальний характер. З прийняттям Закону «Про колективні договори і угоди» нормативного значення набули генеральна, галузеві та регіональні угода, які приймаються за погодженням сторін і забезпечують регулювання умов праці найманих працівників.
Важливе місце у системі актів договірного характеру належить міжнародно-правовим актам. І Іереважнаїх більшість приймається у вигляді угод, а тому вони мають властивості нормативних договорів. Це можуть бути як багатосторонні угоди (конвенції МОП та інші договори, учасником яких є Україна) або ж двосторонні договори між нашою державою та іншим суб'єктом міжнародного права, якими врегульовуються питання забезпечення трудових відносин на міжнародному рівні.
Керівні роз'яснення вищих судових органів і насамперед Пленуму Верховного Суду за радянських часів широко використовувалися для забезпечення практики застосування правових норм при вирішенні справ судами і у тому числі трудових спорів. Нерідко такі роз'яснення, незважаючи на те, що вони були адресовані безпосередньо судами, могли стосуватися і самих учасників трудових правовідносин та застосовуватись ними.
Якісно нового значення судова практика набула після прийняття Конституції України та утворення Конституційного Суду України. Цей орган судової влади вправі приймати рішення і давати висновки, які за своєю юридичною природою мають регулятивне значення і обов'язкові для виконання.
Отже, з урахуванням наведеного вище, можемо сформулювати визначення поняття джерела трудового права: це такі зовнішні форми виразу правових норм, за допомогою яких забезпечується правове регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними суспільних відносин на підприємствах, в установах і організаціях, чи у фізичних осіб, шо використовують найману працю. Основними джерелами (формами) трудового права є нормативно-трудові акти, нормативно-правові договори (угоди), у тому числі ратифіковані Верховною Радою України міжнародні договори, а також акти вищих судових інстанцій.
Для класифікації джерел трудового права застосовують найрізноманітніші критерії.
За видами відносин, які вони регулюють, джерела трудового права можна поділити на такі, що регулюють трудові відносини, і на ті, що регулюють відносини, тісно пов'язані з трудовими. За сферою дії нормативних актів - на загальні і локальні.
Найбиіьщпоширеним є поділ нормативних актів джерел трудового права залежно від юридичної сили актів, що містять норми трудового права. Класифікація за цим критерієм дає можливість найповнішого з'ясування характерних ознак і особливостей джерел трудового права. Це традиційний поділ на закони і підзаконні акти. Закони при цьому можна поділити на загальні (про господарські товариства) і спеціальні (про охорону праці, про оплату праці). Окремо слід виділити спеціалізований, кодифікований закон - Кодекс законів про працю. Підзаконні акти, в свою чергу, поділяються на акти Президента України, Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти і акти локально-правового характеру.
Суб'єктами трудового права є учасники суспільно-трудових відносин, які наділені взаємними правами й обов'язками.
Основні суб'єкти трудового права: працівник, тобто особа, яка досягла певного віку і працює на умовах трудового договору, та роботодавець, яким є юридична або фізична особа, з якою працівник перебуває у трудових правовідносинах.