Заробітна плата - це винагорода, обчислена, зазвичай у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. її розмір залежить від складності й умов виконуваної роботи, професійно ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства (ст. 1 Закону України «Про оплату праці».)
Структурно заробітна плата складається з трьох частин: основна, додаткова, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок, а також посадових окладів.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми за трудові успіхи, за винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, а також премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік. премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені чинним законодавством або які виплачуються понад встановлені законодавством норми в силу ст. 91 КЗпП України.
Закон України «Про оплату праці» передбачає дві сфери регулювання заробітної плати: на державному і договірному рівнях. Держава регулює оплату праці працівників підприємств усіх форм власності через встановлення мінімальної зарплатні, а також інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ і організацій, що фінансуються чи мають дотацію з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, а також через встановлення податків на доходи працівників.
Мінімальна заробітна плата - один з важливих соціальних стандартів, що"застосовується в усіх державах світу. Згідно зі ст. З Закону «Про оплату праці», мінімальна зарплата - це законодавче встановлений розмір зарплатні за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може оплачуватися виконана працівником місячна, погодинна норма праці (обсяг робіт).
В Україні заробітна плата формується на основі тарифної системи, елементами якої є: тарифні сітки; тарифні ставки; схеми посадових окладів; тарифно-кваліфікаційні характеристики. Тарифна сітка - шкала (схема), за допомогою якої здійснюється співвідношення в оплаті праці працівників залежно від складності роботи та їх кваліфікації, тобто забезпечується вища оплата праці за складнішу роботу. Тарифний розряд - це показник ступеня складності роботи, що виконується, і рівня кваліфікації працівника. Тарифна ставка І розряду встановлює розмір оплати праці найпростішої роботи: чим складніший вид роботи, тим вищий тарифний розряд. Тарифно-квсиіфікаційні довідники (ТКД) становлять систематизовані переліки робіт і професій, що використовуються на виробництві.
Під системою оплати праці розуміють спосіб обчислення розмірів винагороди, належної виплати працівникам відповідно до витрат праці, а в деяких випадках - до її результатів. На підприємстві системи оплати праці встановлюються в колективному договорі. Переведення працівників на іншу систему оплати -це зміна істотних умов праці, що вимагає попередження працівників за два місяці. Практика виробила дві основні системи, які застосовуються і в «чистому» вигляді, і з різними модифікаціями, -почасову та відрядну. При почасовій системі розмір заробітної плати визначається залежно від тривалості відпрацьованого часу і кваліфікації працівника. Відрядна система передбачає визначення заробітку залежно від фактичного виробітку продукції належної якості.
Почасова система може мати наступні підвиди: погодинна, поденна, помісячна. Праця оплачується за фактично відпрацьований час: години, дні, місяць. При щомісячній оплаті розмір окладу не залежить від кількості робочих днів у місяці.
Застосовується і така система, як акордна оплата праці - винагорода за виконання комплексу робіт (об'єкт будівництва). Остаточний розрахунок відбувається за акордним нарядом після прийняття всього обсягу робіт, про що складається акт.
До заробітної плати, крім основної, вводяться доплати і надбавки. Призначення надбавок з основної оплати праці полягає в тому, щоб стимулювати працівників до підвищення ділової кваліфікації і зростання майстерності, тривалого виконання трудових обов'язків у певній сфері цієї діяльності.
За допомогою доплат зазвичай компенсується підвищена інтенсивність праці.
Гарантійні виплати - це суми, що зберігають працівнику зарплатню (повністю або частково) за час, коли він з поважних причин, передбачених законом, звільняється від виконання трудових обов'язків і за ним зберігається місце роботи.
До основних гарантійних виплат належать:
- виплати працівникам за час виконання державних або громадських обов'язків (ст. 119 КЗпП):
- виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП);
- виплати при службових відрядженнях (ст. 121 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. №663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон»);
- виплати за час підвищення кваліфікації з відривом від виробництва (ст. 122КЗпП);
- виплати за час перебування в медичному закладі на обстеженні (ст. 123 КЗпП);
- виплати донорам (ст. 124 КЗпП);
- виплати працівникам — авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій (ст. 126 КЗпП);
- виплати за участь у колективних переговорах і підготовці проекту колективного договору або угоди (ст. 12 Закону України «Про колективні договори і угоди»);
- виплати незалежним посередникам, членам примирюваль-них комісій і трудових арбітражів під час роботи у примирюваль-них органах, тобто за участь у вирішенні колективного трудового спору (ст. 14 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»).
Гарантійні доплати виплачують працівникові у випадку зниження заробітку. До основних видів гарантійних доплат належать:
- доплати неповнолітнім працівникам (ст. 194 КЗпП);
- доплати при переведенні працівника на іншу роботу і при переміщенні (при переведенні на іншу нижчеоплачувану роботу і переміщенні - ст. 114 КЗпП, при переведенні на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років, - ст. 178 КЗпП) та в інших випадках.
Компенсаційні виплати - це суми, які виплачують працівникам понад оплату за працю для компенсації витрат, пов'язаних із виконанням ними своїх трудових обов'язків, а також витрат у зв'язку з переїздом при прийнятті на роботу в іншу місцевість. Вони також не входять до заробітної плати. До основних видів компенсаційних виплат належать:
- виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП);
- витрати на відрядження при скеруванні в службове відрядження (ст. 121 КЗпП);
- компенсацію за зношування інструментів, що належать працівникам (ст. 125 КЗпП);
- виплати при призові на військову службу або проходженні військових зборів (ст. 21);
- при скеруванні для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва;
- компенсацію витрат за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок;
- компенсацію окремим категоріям працівників бюджетних установ і організацій витрат на проїзд у пасажирському транспорті в зв'язку з виконанням ними службових обов'язків.