Організація і діяльність державних органів здійснюється державними службовцями. Загальні положення діяльності і статус державного службовця передбачені Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р.
Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті для практичного виконання1 завдань і функцій держави. Ці особи є державними службовцями, мають відповідні службові повноваження, займають певні посади і одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Функції державної служби:
забезпечення ефективного функціонування всіх гілок державної влади;
забезпечення реалізації прав, свобод, законних інтересів та обов'язків людини і громадянина. Державна служба є головним засобом реалізації функцій соціальної держави.
Виходячи зі ст. 1 Закону України „Про державну службу", державний службовець - це особа, яка:
1) здійснює професійну діяльність на посаді в державному органі та його апараті і виконує завдання і функції держави;
2) здійснює організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функції, які покладені на цю особу законами або іншими нормативними актами;
3) одержує заробітну плату за рахунок державних коштів.
Правовий статус державного службовця - це зміст (суть) державно-службових правовідносин. Він розкривається через встановлення обов'язків, прав, обмежень та відповідальності. Обов'язки характеризують суть його службової діяльності, оскільки держава приймає громадянина на службу головним чином з метою покладення на нього відповідних посадових обов'язків. До загальних обов'язків державних службовців належить: дотримання Конституції України, реалізації законів та підзаконних нормативно-право-вих актів, забезпечення ефективної роботи та сумлінне виконання завдань і функцій державних органів, своєчасне і точне виконання рішень державних органів та посадових осіб.
Конкретні службові обов'язки визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються в посадових положеннях та інструкціях.
З посадовими обов'язками тісно пов'язані права, які надаються державному службовцю для виконання службових обов'язків. Права можна" поділити на три групи: 1) права, які забезпечують усвідомлення державним службовцем свого правового статусу і його правового захисту ( право на ознайомлення з документами, які стосуються посади державної служби, умовами просування по службі; право на проведення службового розслідування та ін.); 2) права, які сприяють безпосередньому виконанню посадових обов'язків (право на отримання в установленому порядку інформації та матеріалів, необхідних для виконання посадових обов'язків, право на підвищення кваліфікації); 3) права, що сприяють посиленню службової активності державного службовця та забезпеченню соціального захисту( участь за власною ініціативою в конкурсі на заміщення вакантної посади, право на просування по службі, право на щорічну оплачувану відпустку, право на пенсію).
До правового статусу державного службовця також входять норми, які встановлюють певні обмеження, що пов'язані з прийняттям на державну службу та проходженням державної служби. Щодо прийняття на державну службу, то не можуть бути призначені на посади особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісним із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами або свояками.
До обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби належать: заборона брати участь у страйках, або вчиненні інших дій, що перешкоджають нормальному функціонуванню державних органів; заборона дій, які визнаються законом корупційними (незаконне одержання матеріальних благ, пільг, кредитів, позичок або інших переваг у зв'язку з виконанням посадових обов'язків ) та інші спеціальні обмеження, передбачені ст. 5 Закону України „Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 р.
Порушення державними службовцями норм, які регламентують їх службову діяльність, тягне за собою юридичну відповідальність. Залежно від характеру і тяжкості вчиненого може наступати дисциплінарна, адміністративна, цивільна та кримінальна відповідальність. Дисциплінарна відповідальність застосовується в порядку службової підлеглості. І Іідставою дисциплінарної відповідальності є невиконання або неналежне виконання службових обов'язків, вчинення дій, які ганьблять особу, як державного службовця або дискредитують державний орган, в якому він працює. До державного службовця можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення як догана і звільнення (на підставі Кодексу законів про працю), а також заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду (на підставі Закону України „Про державну службу").
Цивільно-правова відповідальність державних службовців настає в порядку, передбаченому Цивільним Кодексом України.
Адміністративна відповідальність державних службовців, зокрема посадових осіб, настає за адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків. Отже, вони несуть адміністративну відповідальність не тільки за невиконання цих вимог і правил ними особисто, але й за невиконання цих вимог і правил їх підлеглими. Державні службовці також виступають спеціальними суб'єктами адміністративних правопорушень, передбачених Законом України „Про боротьбу з корупцією".
Правові акти управління. Правові акти управління розглядаються у зв'язку з діяльністю органів і посадових осіб виконавчої влади, якій властивий підзаконний характер. Ця діяльність спрямована на забезпечення законів. Видання правових актів органами (посадовими особами) виконавчої влади обумовлено необхідністю реалізації завдань державного управління. Отже, їх можна вважати важливим засобом реалізації цілей виконавчої влади. Правовим актам управління властиві такі ознаки: вони мають підзаконний характер; виражені в офіційно встановлених документах (постанові, розпорядженні, наказі);
містять юридично-владні волевиявлення органу (посадової особи), правила поведінки або індивідуальні приписи, обов'язкові для виконання суб'єктами адміністративного права;
породжують виникнення, зміну, припинення адміністративно-правових відносин. Правові акти в теорії адміністративного права прийнято класифікувати за різними критеріями:
задоридичними властивостями (нормативні та індивідуальні); за територією дії;
за характером компетенції (акти загального, міжгалузевого, галузевого управління);
- за органами, які їх видають (укази, розпорядження, постанови, накази, інструкції). Нормативно-правові акти Президента набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їхнього опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо інше не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів, які визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їхнього опублікування в офіційних друкованих виданнях. Ними є „Офіційний вісник України", "Відомості Верховної Ради України", газети „Урядовий кур'єр" та „Голос України".