Здійснення державних та місцевих видатків є одним із векторів фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Бюджетні видатки - це вид фінансових правовідносин, що пов'язаний із безперервним цільовим використанням грошових коштів бюджету. Фактично це прямі планові витрати держави чи органів місцевого самоврядування, пов'язані із виконанням їх функцій. Бюджетні видатки здійснюються за відповідною системою і класифікуються за рядом критеріїв: За економічний змістом:
поточні видатки;
видатки розвитку. За їх місцем у структурі бюджету:
видатки із загального фонду бюджету; видатки спеціального фонду бюджету.
За суспііьним призначенням:
державне управління;
правоохоронні органи;
оборону країни;
зовнішньоекономічну діяльність;
економічний розвиток;
соціально-культурну сферу;
науку, освіту, спорт;
обслуговування державного боргу та ін. Бюджетний кодекс України класифікує видатки за двома основними критеріями. Залежно від бюджету з якого вони здійснюються: державні та місцеві. При цьому кодекс окремо визначає які видатки фінансуються виключно з державного бюджету. В свою чергу, місцеві видатки розділено на дві основні групи: на ті, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів та такі, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Таким чином. Бюджетний кодекс дає відповідь на питання, які видатки повинні фінансуватися з відповідних бюджетів, та яким чином має покриватися розрив між доходами і видатками. З цією метою врегульовано питання надання міжбюджетних трансфертів з державного бюджету: дотації вирівнювання та субвенції. Відповідно до положень Бюджетного кодексу дотація вирівнювання це міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує. Субвенції- це теж міжбюджетні трансферти для використання з певною метою в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції.
Державні і місцеві видатки здійснюються в порядку фінансування. Фінансування - це визначений у правових формах, безповоротний та безвідплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій, функцій місцевого самоврядування та забезпечення функціонування бюджетних підприємств, установ та організацій.
Особливостями та принципами бюджетного фінансування є те. що одна й та сама видаткова функція не може здійснюватися з кількох бюджетів; фінансування бюджетних установ здійснюється на основі економічно встановлених і науково обгрунтованих нормативів, що встановлюються для кожної сфери діяльності держави та закріплені у відповідному фінансово-плановому акті.
Основним документом, що визначає витрати бюджетних установ є кошторис. Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. Кошториси, плани асипіуваньта плани використання бюджетних коштів повинні бути затверджені одержувачами протягом ЗО календарних днів з дня затвердження розпису бюджету. Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються, крім винятків, передбачених чинним законодавством, керівником відповідної установи вищого рівня. Плани використання бюджетних коштів одержувачами затверджуються їх керівниками за погодженням з розпорядниками, через яких вони одержують бюджетні кошти. Згідно п.36 ст.2 Бюджетного кодексу, розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету. Тобто це відповідальні керівні особи яким надаються бюджетні асигнування. Слід наголосити, що бюджетні кошти, призначені юридичним чи фізичним особам, які не є бюджетними установами, надаються лише через розпорядника бюджетних коштів.