У правовому відношенні космічний простір являє собою явище цілком нове і питання про його правовий статус і режим використання постало одночасно із запуском у 1957 р. першого штучного супутника Землі.
На космос відразу ж почали поширюватися положення ряду основних принципів сучасного міжнародного права з урахуванням його специфіки.
У 1967 році був укладений Договір про принципи діяльності держав щодо дослідження й використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла.
Відповідно до ст. І даного Договору, "космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, відкриті для дослідження і використання всіма державами без будь-якої дискримінації на основі рівності і відповідно до міжнародного права при вільному доступі у всі райони небесних тіл".
Відповідно до ст. Ill Договору, вся діяльність у космосі повинна здійснюватися відповідно до міжнародного права, включаючи Статут ООН.
У розвиток положень Договору по космосу в 1979 р. була укладена угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах. У цій угоді названі об'єкти і їхні ресурси були оголошені (вперше в міжнародному праві) "спільною спадщиною людства".
У цих і ряді інших документів щодо космосу були сформульовані основні принципи космічного права. З огляду на їхній зміст, і особливо, на оголошення Місяця та інших небесних тіл спільною спадщиною людства, можна стверджувати, що тепер увесь космічний простір розглядається як спільна спадщина людства, у якій панує сучасне міжнародне право.
До складу території зі змішаним правовим режимом входять простори, що лежать за межами державної території, але в яких дія міжнародного права обмежена. Це особливі правові категорії просторів, правовий статус яких і режим використання визначається своєрідним компромісом між положеннями сучасного міжнародного права і суверенними правами окремих держав.
Найбільшою мірою це стосується таких категорій морських просторів, як континентальний шельф і виняткова морська економічна зона.