Як уже відзначалося, міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій є їхньою невід'ємною властивістю, закріпленою у Віденській конвенції про право договорів за участю міжнародних організацій (1986 p.).
У загальноюридичному плані ця правосуб'єктність є сукупністю таких компонентів, як правоздатність, дієздатність, деліктоздатність і правотворча здатність.
Як бачимо, ці компоненти властиві і правосуб'єктності інших суб'єктів міжнародного права, і насамперед державам. Проте на відміну від них, міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій має одну важливу відмінність - це спеціальна (особлива!) правосуб'єктність. її особливість полягає в тому, що вона визначається тими специфічними функціями, для виконання яких створюється та або інша міжнародна організація. Ці функції визначаються творцями міжнародної організації і зафіксовані в установчому акті (статуті, положенні). Дані функції визначають обсяг правочинностей організації, межі її міжнародної правосуб'єктності, за які організація виходити не має права.
Разом із тим з метою виконання своїх функцій і діючи в межах обсягу своєї правосуб'єктності, міжнародна організація може:
- укладати міжнародні договори з державами та іншими міжнародними організаціями з питань своєї компетенції;
- брати участь, хоча й своєрідно, у визнанні нових держав і урядів: шляхом прийому їх до організації (визнання, з погляду сучасного міжнародного права, - це прерогатива держав);
- мати певний імунітет і привілеї, які визначаються спеціальними угодами і національним законодавством держав, що вступили в угоду з міжнародною організацією;
- володіти правом на забезпечення дотримання норм міжнародного права, використовуючи при цьому такі засоби, як контроль, притягнення до відповідальності і застосування санкцій;
- нести міжнародно-правову відповідальність.