Як уже зазначалося, міжнародне повітряне право є досить молодою галуззю сучасного міжнародного права і ще не встигло обрости солідним складом джерел (документів). Разом із тим, серед його джерел, як основні, відзначаються:
- Конвенція про міжнародну цивільну авіацію (Чикаго, 1944 p.);
- Конвенція з уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (Варшава, 1929 р.) і Гаазький протокол (1955 р.) як додаток до неї;
- Монреальська угода 1966 р. як доповнення до Варшавської конвенції 1929 p.;
- Римська конвенція про відшкодування збитків, заподіяних іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні землі 1952 p.;
- Токійська конвенція про правопорушення і деякі інші акти на борту повітряного судна 1963 p.;
- Монреальські протоколи 1975 р. як удосконалення і деякі зміни Варшавської конвенції 1929 p.;
- Гаазька конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 p.;
- Монреальська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, та ін.
Згідно з викладеними принципами і зазначеними джерелами міжнародного повітряного права, правовий статус повітряного судна визначається його національною приналежністю, реєстрацією судна в державному реєстрі, характером власника судна і характером використання судна. В цьому плані принципове значення має поділ суден на цивільні і державні. Державні, у свою чергу, поділяються на судна, що знаходяться на комерційній службі, і на судна, що знаходяться на державній некомерційній службі (урядові, військові, митні, поліцейські та ін.).
Як уже зазначалося, стосовно повітряних суден, що перебувають на державній некомерційній службі, діє принцип їхнього імунітету, тобто, непідсудність іноземній юрисдикції.
Правовий статус екіпажів повітряних суден визначається національним законодавством держави реєстрації і багато в чому залежить від характеру судна - цивільне воно чи державне.
У сфері правової регламентації комерційної діяльності цивільної авіації міжнародне повітряне право, в основному, регулює такі питання:
- визначення обсягу й змісту комерційних прав у міжнародному повітряному транспорті;
- регулювання обсягу перевезень та інших умов експлуатації міжнародних повітряних ліній;
- контроль за авіапідприємствами, що реалізують комерційні права;
- регулювання маршрутів міжнародних повітряних ліній;
- правова регламентація нерегулярних повітряних сполучень.
Найбільш важливими з цих питань є визначення комерційних прав
і регулювання різних умов експлуатації міжнародних повітряних ліній.
Обсяг і зміст прав комерційної діяльності визначається в межах так званих свобод повітря, яких нараховується п'ять, хоча деякі автори розрізняють дев'ять свобод. Із погляду теорії повітряного права, ці свободи повітря розглядаються як своєрідні умовні правові категорії:
- перша містить право транзитних безпосадочних польотів через іноземну територію;
- друга - право на посадку на іноземній території в некомерційних цілях;
- третя - право вивантажувати вантажі і висаджувати пасажирів із їхнім багажем на іноземній території, але брати на території реєстрації повітряного судна;
- четверта - право брати на борт пасажирів, багаж і вантажі на іноземній території для доставки їх на територію реєстрації повітряного судна;
- п'ята - право перевозити пасажирів, багаж і вантажі на території іноземних держав без обмежень, передбачених у попередніх чотирьох свободах.
У загальному плані питання про комерційні права регулюються в багатосторонній угоді про комерційні права (Чикаго, 1944 p.).
У питанні регулювання умов експлуатації міжнародних повітряних ліній поки що немає документа універсального характеру. Звичайно це питання вирішується у двосторонніх і регіональних угодах, і завдяки неоднаковому економічному становищу партнерів, найбільш потужним авіакомпаніям удається здобувати певні переваги. Останнім часом, у зв'язку з розширенням демократичних принципів у міжнародному співробітництві, усе частіше й частіше укладаються договори на основі рівності, справедливості та рівних можливостей.
У міжнародному повітряному праві дещо відособлено стоїть питання про правову регламентацію нерегулярних міжнародних сполучень. При вирішенні цього питання базовою вважається Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 р.
У 1956 р. у Парижі цьому питанню була приділена особлива увага і була ухвалена спеціальна Міжнародна угода про комерційні права в нерегулярному повітряному сполученні в Європі. Ця угода проголосила "свободу повітря в нерегулярному повітряному сполученні", але обмежила цю свободу певною умовою. Згідно ст. 1 Угоди, нерегулярні польоти можливі тільки "для задоволення загальнолюдських і надзвичайних потреб".
Такими потребами можуть розглядатися пасажирські рейси випадкового характеру і перевезення особливих вантажів.