Міжнародне космічне право - це нова галузь міжнародного права. Як поняття, вона являє собою сукупність міжнародних принципів і норм, що встановлюють правовий регіон космічного простору, включаючи небесні тіла, і регулюють права й обов'язки суб'єктів міжнародного права в процесі космічної діяльності.
Ще в грудні 1958 р. у Резолюції Генеральної асамблеї ООН підкреслювалися як спільна зацікавленість людства в космічному просторі, так і необхідність обговорення в ООН правових проблем, які можуть виникнути при здійсненні програми дослідження космічного простору. Одночасно ставилося питання про необхідність використання космічного простору тільки у мирних цілях. Це, основне, положення було підтверджене у грудні 1963 p., коли під егідою ООН була ухвалена декларація правових принципів, які регулюють діяльність держав по дослідженню та використанню космічного простору1. В 1967 р. у рамках ООН був підписаний Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла. Цей Договір (скорочено він іменується як "Договір про Космос") є одним із основних документів у сфері правової регламентації використання космічного простору, оскільки він не тільки визначив його режим, але й сформував права та обов'язки держав у будь-якій діяльності, що пов'язана з дослідженням і використанням Космосу.
Вслід за цими документами були ухвалені:
- Угода про порятунок космонавтів, повернення космонавтів та повернення космічних об'єктів, запущених у космічний простір (22.04.1968 p.);
- Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами (29.03.1972 p.);
- Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах (18.12.1979 р.) та ін.
Такі основні джерела міжнародного космічного права. Відповідно до цих джерел, як основні і загальні принципи міжнародного космічного права, можна було б назвати:
- дослідження і використання космосу на благо всього людства;
- рівне право усіх держав на дослідження і використання Космосу;
Дещо раніше, в тому ж 1963 р. (5 серпня), за активної участі ООН. був підписаний Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі та під водою.
- заборону національного присвоєння Космосу;
- відповідність космічної діяльності міжнародному праву;
- свободу Космосу для наукових досліджень;
- використання Місяця та інших космічних тіл виключно в мирних цілях;
- міжнародну відповідальність держав за всю національну космічну діяльність;
- міжнародну відповідальність держав за шкоду, заподіяну космічним об'єктам;
- співробітництво і взаємодопомогу держав при обстеженні та використанні Космосу;
- збереження державами юрисдикції та контролю над космічними об'єктами, занесеними в їхні регістри;
- обов'язок держав уникати шкідливого забруднення Космосу.
У зв'язку з викладом основних, хоча й загальних, принципів сучасного міжнародного космічного права, слід зазначити, що, не дивлячись на всю його ультрасучасність, у складі його принципів є не тільки положення договірного права. Деякі положення носять характер звичаєвого права, зокрема, до нього відноситься принцип свободи наукових досліджень у відкритому Космосі. Цей принцип з'явився у результаті практики, в основі котрої вже існувала свобода наукових досліджень у відкритому морі, у міжнародному районі морського дна, в Антарктиці. Всі ці простори різною мірою претендують на статус простору як спільної спадщини людства (або вже його мають, як наприклад, міжнародний район морського дна), і в міжнародно-правовій регламентації, що стосується космічного простору, принцип свободи наукових досліджень із перших днів формування міжнародного космічного права одержав загальне визнання.
Те ж саме сталося і з таким положенням із сфери звичаєвого права, яким є свобода використання всіма як космічного простору, так і небесних тіл. Цей принцип став прийнятним, оскільки космічний простір і небесні тіла стали відразу розглядатися людством як потенційні для використання тільки на благо всього людства. До речі, ця, дуже значна, особливість вислову "на благо всього людства", що якось відразу стала властивою космічному простору і небесним тілам, розташованим у ньому, мала своїм наслідком введення до складу принципів міжнародного космічного права і такого принципу, як "використання Місяця та інших космічних тіл виключно в мирних цілях". Що ж стосується того, що принцип виключного використання в мирних цілях поки що офіційно не поширюється на весь космічний простір, то й у цьому випадку є підстави припускати, що звичаєве право використовувати об'єкти спільної спадщини людства, і тим більше на його благо, буде в кінцевому рахунку загальновизнаним.
Разом із тим необхідно зауважити, що факт заборони ряду принципів, які прийшли у міжнародне космічне право із сфери звичаєвого права, не варто розглядати як кардинальну зміну їхньої юридичної характеристики. Видається, що це тільки підвищує значення принципів звичаєвого права у цілому.
Відповідно до зазначених документів і основних загальних принципів міжнародного космічного права, можна сформулювати, хоча і в порівняно загальних рисах, правовий режим використання космічного простору.
В його основі, як принципові специфічні засади, лежать:
- свобода дослідження використання Космосу всіма суб'єктами космічного права на основі рівності;
- беззастережне виключення будь-яких національних претензій на будь-які космічні простори й об'єкти;
- заборона використання небесних тіл, і насамперед Місяця, у воєнних цілях;
- всесвітнє розширення міжнародної взаємодії в інтересах поглиблення людських уявлень про Космос в інтересах усього людства.
Беручи до уваги зазначені загальні і специфічні положення сучасного космічного права, варто вважати, що:
- всі космічні об'єкти, що запускаються, повинні бути належним чином зареєстровані в місцях установленого зразка, мати необхідні розпізнавальні знаки, про їхній запуск і загальну характеристику мети запуску повинно бути зроблено відповідне оповіщення;
- правовий статус космічних об'єктів, де б вони не виявилися в Космосі, повітряному просторі або на Землі, характеризується поширенням на них юрисдикції того суб'єкта міжнародного права, якому вони належать, що передбачає у випадку їхнього попадання у сферу іншої юрисдикції негайне повернення власнику:
- правовий статус космонавтів відрізняється, з одного боку, поширенням на них юрисдикції, відповідно до їхньої громадянської приналежності, і, з другого - наданням їм, у разі потреби, можливостей і всілякого сприяння;
- широке співробітництво і взаємодопомога між космонавтами різних держав.
Аналіз викладеного дозволяє вважати, в цілому, хоча і з певними обмовками, що міжнародне співтовариство схильне розглядати космічний простір як спільну спадщину людства, використання якої можливе у мирних цілях і на благо всього людства.
Це основоположне положення по дії в просторовій сфері поширюється на всі простори Космосу, про які сучасне людство має практичне та наукове уявлення, і цей факт красномовно свідчить про суттєве розширення просторової сфери діяльності сучасного міжнародного права, що вийшло за межі звичних земних вимірів.
Разом із тим, зазначені міжнародно-правові документи і сформульовані в них принципи міжнародного космічного права сприяють розширенню існуючих до цього уявлень про правовий статус об'єктів спільної спадщини людства. Під подібним розширенням, насамперед, мається на увазі, що космічний простір в юридичному уявленні сучасного людства є фактором не тільки і, тим більше, не стільки земної цивілізації, скільки фактором можливих інших цивілізацій Всесвіту. Не виключено, що в цих цивілізаціях, висловлюючись прийнятними для землян поняттями, існують свої правові погляди щодо космічного простору і взаємодії цих поглядів з нашими юридичними канонами освоєння і використання Космосу, котрі могли б, природно, в майбутньому дати важко передбачувані, але, хотілося б вірити, дуже показні ефекти.
З огляду на це і беручи до уваги наші сутні в даний час інтереси, необхідно, як рішення однієї з актуальних проблем сучасного космічного права, активно розвивати й удосконалювати наші правові уявлення про Космос як загальну спадщину людства, що використовується на його благо.