Розглянуті вище такі важливі принципи європейського права, як свобода руху товарів і свобода руху робочої сили, істотно доповнюються, підкреслюються і деякою мірою влаштовуються ще одним не менш важливим принципом - принципом свободи підприємницької діяльності. В інтерпретації Римського договору 1957 р. це звучить як свобода ділового обгрунтування і послуг.
Згідно зі ст. 52 Договору, державам-учасницям забороняється прийняття будь-яких законодавчих, адміністративних чи інших заходів, які перешкоджають на своїй території підприємницькій діяльності громадян інших учасників Договору.
Відповідно до цього положення, громадяни держав - членів Європейського Союзу (тобто, фізичні особи), а також національні й інтернаціональні компанії, учасниками яких є громадяни зазначених держав (тобто, юридичні особи), мають право на організацію за власним вибором своєї правомірної підприємницької діяльності (бізнесу) на території будь-якої держави - члена Європейського Союзу. Однак при цьому, згідно зі ст. 58 Договору, є дві важливі умови:
1. Комерційне підприємство (компанія) повинне бути створене на території одної з держав - членів Європейського Союзу у відповідності з його національним законодавством, зареєструватись та організувати основну підприємницьку діяльність у ній, а в інших державах-членах може заснувати свої фірми, дочірні компанії, відділення.
2. Діяльність підприємства (компанії) на території інших держав-членів повинна мати за основну мету принесення прибутку. В цьому вбачається певна економічна зацікавленість держав-членів, на території яких діють підприємства (компанії) інших держав.
Що стосується питання про свободу надання послуг, то в цій сфері, на підставі ст. 59 Римського договору, держави-учасниці зобов'язуються не здійснювати жодних заходів заборонного чи обмежувального характеру стосовно надання послуг на своїй території юридичними і фізичними особами держав Європейського Союзу.
Однією з важливих умов такої транскордонної діяльності з надання послуг у державах Європейського Союзу є вимога, висунута в ст. 60 Римського договору. Вона полягає в обов'язковості відшкодувального характеру послуг, що надаються, тобто, вони також, як і будь-яка комерційна (підприємницька) діяльність, повинні приносити прибуток, а отже, вигідні в економічному розумінні для держави, на території якої ці послуги надаються, оскільки вони також оподатковувані.