Бурхливий науково-технічний прогрес, особливо в другій половині XIX сторіччя, сприяв не тільки підвищенню виробництва, росту матеріального добробуту та інтелектуального потенціалу суспільства, але й значно підвищив можливість аварій великих технічних систем. Разом з тим економічні, духовні, релігійні, етнічні та інші суперечки спричинили в цей період до великої кількості війн та збройних конфліктів.
Незважаючи на те, що міжнародна обстановка останнім часом стабілізується, однак військова загроза для більшості країн залишається і кількість збройних конфліктів зростає.
Зростання кількості і розширення масштабів надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, які викликають значні матеріальні та людські втрати, роблять вкрай актуальною проблему забезпечення безпеки в природно: техногенній та екологічній сфері.
За останні ЗО років в природних катастрофах загинуло більше 4 млн. осіб, а кількість постраждалих перевищила 3 млрд. осіб. Прямі економічні збитки склали більш, як 400 млрд. доларів.
Серйозні занепокоєння викликає стан техногенної безпеки, оскільки техногенні катастрофи призводять до загибелі великої кількості людей. Мабуть, стратегія техногенної безпеки в найближчий час суттєво не зміниться. Lie районування територій за ступенями ризику, здійснення заходів з попередження аварій і техногенних катастроф, підготовка сил для ліквідації наслідків, участь у державному контролі з питань техногенної безпеки, соціальний захист постраждалого населення.
Аналіз світового досвіду показує, що в сучасних умовах необхідно діяти у таких напрямках:
всебічне удосконалення нормативно-правової бази;
створення методології оцінки ризику;
здійснення моніторингу за станом навколишнього середовища;
здійснення заходів з попередження надзвичайних ситуацій природного характеру або максимального зниження їх наслідків;
підготовка сил і засобів та підтримання їх у готовності до дій у НС;
проведення навчань для населення з дій при НС природного характеру;
міжнародна співпраця з питань захисту населення на території певної держави.
Крім регіональних проблем існують глобальні проблеми людства, які мають як однакові, так і різні прояви в різних районах Землі, що пов'язано з місцевими особливостями. Не претендуючи на повне їх визначення, назвемо основні з них: демографічна, екологічна, війни та миру, природних катастроф та техногенної безпеки, енергетики, виснаження земних надр, бідність, нестача харчів, міжетнічне протистояння, релігійна нетерпимість, організована злочинність, тероризм, виникнення нових хвороб, наркоманія, деградація духовно-моральної сфери. Вони характерні для всіх або більшості країн. Такі проблеми, в основному, не можуть бути вирішені зусиллями окремих країн - для цього потрібні зусилля всієї світової спільноти.
Розвиток цивілізації веде до зростання кількості населення нашої планети. Обгрунтованою є думка, що щільність населення наближається до своєї критичної помітки. На початку нашої ери на Землі мешкало 250 млн. осіб. На початку XIX сторіччя чисельність населення планети сягнула 1 млрд., а в 1986 році — 5 млрд. осіб. У листопаді 1999 року на Землі з'явився 6-ти мільярдний мешканець.
Одночасно з демографічним вибухом відбувається процес урбанізації населення. За даними ООН, частка міського населення складає понад 80%. Виникають мегаполіси, що сприяє знищенню природного середовища.
Проблеми взаємодії між людиною та навколишнім середовищем зумовлені її життєдіяльністю. Під впливом антропогенної діяльності відбуваються зміни природного стану. Недотримання законів природокористування негативно впливає на довкілля і спричиняє вкрай негативний вплив на умови життя як існуючого, так і наступних поколінь людей.
Зростання чисельності населення зумовлює зростання промислового виробництва та транспортних засобів. Це, в свою чергу, супроводжується зростанням споживання сировинних ресурсів.
Порівняно з 1960 роком у 2000 році споживання електроенергії у світі складає 413%. Як показує статистика, промислове виробництво подвоюється кожні 12— 15 років, але при цьому зростають викиди забруднюючих речовин в атмосферу.
Вважається, що за ступенем забруднення природного середовища перше місце посідають металургійна промисловість та транспорт. Але чисельність світового автотранспортного парку з 1960 по 1990 роки зросла від 120 до 420 млн. автомобілів.
З метою підвищення родючості грунтів та боротьби з шкідниками в сільському виробництві використовуються різноманітні пестициди та гербіциди, які негативно впливають на стан оточуючого середовища.