Законодавчий процес започатковує, як відомо, вияв законодавчої ініціативи, перелік суб’єктів якої вичерпується ст. 93 Конституції України.
Основною формою реалізації права законодавчої ініціативи є внесення підготовлених і належним чином оформлених законопроектів, тобто документів, а не просто побажань, пропозицій, міркувань прийняти або скасувати той чи інший закон.
Цілком очевидно, що разом з проектами законів до Верховної Ради вносяться допоміжні матеріали, зокрема, пояснювальна записка, фінансово-економічне обґрунтування, розгорнутий коментар запропонованого тексту майбутнього закону, перелік актів, що втрачають силу з прийняттям нового закону тощо.
Це неодмінна умова доведення до належної “кондиції” поданих проектів. Таке обговорення починається задовго до того, як проект надходить до Верховної Ради України.
У Верховній Раді проект спочатку розглядається та обговорюється відповідними комітетами, де вирішується питання про готовність проекту, доцільність його прийняття, відповідність існуючій концепції тощо.
Комітети готують проект до другого читання. Допрацьований проект разом з пояснювальними матеріалами знову подається депутатам.
Відповідно до регламенту Верховної Ради наступним етапом роботи над проектом є включення його до порядку денного.
Законопроект обговорюється в трьох читаннях: концептуально, постатейно, а потім по розділах і в цілому.
Після завершення обговорення Верховна Рада приймає рішення про схвалення проекту в першому читанні та про доручення відповідним постійним комісіям доопрацювати проект і внести його на розгляд Верховній Раді. Можливе й інше рішення: проект відхиляється і направляється на доопрацювання.