Одним з найважливіших інструментів розрахунків (і кредитування), які використовуються в міжнародній торгівлі, служить вексель. Існують два основних види векселів:
- соло-вексель (простий) - боргове зобов'язання однієї особи сплатити вказану суму іншій особі;
- тратта (переказний) (bill of exchange, draft) - безумовна пропозиція однієї особи, адресована іншій, сплатити в призначений термін третій особі певну грошову суму. У міжнародних розрахунках найчастіше використовується переказний вексель (тратта).
Форма векселя має важливе значення, оскільки при її недотриманні вексель втрачає силу зобов'язання. Реквізити векселя (тратти):
- вексельна позначка (мітка), тобто визначення документа як векселя (bill of exchange, Wechsel, lettre de change);
- сума векселя (безумовна вказівка виписати певну суму грошей);
- назва трасата (боржника);
- строк платежу;
- місце платежу;
- ремітент (отримувач);
- дата і місце складання векселя;
- підпис векселедавця (кредитора).
Вексель є абстрактною угодою, тому що не вказується матеріальна основа боргу. Звідси випливає: предметом вексельного зобов'язання завжди є гроші, а не товари і не цінні папери. Роблячи пропозицію платнику (трасату) здійснити платіж за векселем, векселедавець (трасант) також вступає в зобов'язувальні відносини з ремітентом, оскільки у випадку відмови трасата виконати пропозицію трасанту останній сам повинен здійснити платіж за векселем. Згода трасата заплатити за векселем оформляється у вигляді акцепту. Платник може обмежити акцепт частиною суми, тоді по решті суми вексель не прийнятий.
Термін платежу за векселем має бути одним для всієї вексельної суми.
Вексель без вказівки терміну платежу розглядається як такий, що має сплачуватись при пред'явленні.
Кредитор має три шляхи використання векселя:
- тримати до настання терміну оплати;
- використати для погашення своїх боргових зобов'язань;
- продати комерційному банку (облікувати вексель).
Перший спосіб очевидний. Другий шлях представляє собою передачу прав за векселем. Вона здійснюється шляхом нанесення передавального запису на звороті векселя (або аллонж) - індосаменту. Особа, яка поступається правами, називається індосантом, а особа, яка їх отримує, - індосатом. Здійснення індосаменту дорівнює по правовим основам видачі нового векселя, тому індосат отримує самостійне право вимоги.
Схема обігу переказного векселя виглядає так (рис. 19): фірма X постачає товар фірмі Y, а та, у свою чергу, свій товар - фірмі Z. До здійснення розрахунків фірма Y виявляється одночасно і дебітором (перед X), і кредитором (перед Z). Фірма Y може пустити в обіг переказний вексель, де пропонує фірмі Z у певний термін і в певному місці виплатити певну суму X. Фірма Y відсилає тратту фірмі Z для акцепту і акцептовану тратту (вексель) передає фірмі X. Фірма X, реалізуючи вексель, отримує платіж. Ланцюжок передач векселя може бути довшим і виявитися замкнутим.
Вексель може виписуватись у будь-якій валюті. Але, як правило, він виписується у валюті країни, в якій має здійснюватись платіж. Вексель може бути виданий і в валюті іншої країни з оплатою в валюті країни платежу.
Застосування векселів у зовнішньоторговельних розрахунках підприємств може обмежуватися валютним законодавством.

м 24
Для здійснення міжнародних розрахунків із своїми закордонними партнерами резидент має право:
- здійснити переказ зі свого валютного рахунку, відкритого в банку;
- купити валютні кошти на міжбанківському валютному ринку;
- отримати в банку кредит в іноземній валюті для виконання зобов'язань за імпортним контрактом.
Валютний ринок - це система економічних і організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах.
Операції на міжбанківському валютному ринку можуть здійснювати тільки суб'єкти даного ринку, до яких належать:
- НБУ або центральний банк;
- уповноважені банки (комерційні банки, які отримали ліцензію на право здійснювати операції з валютними цінностями);
- уповноважені фінансово-кредитні установи (які отримали ліцензію на право здійснювати операції з валютними цінностями).
Банки відіграють центральну роль на зовнішніх валютних ринках, оскільки вони продають і купують іноземну валюту, що, безумовно, є суттєвим елементом у міжнародних торговельних угодах.
Згідно з правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України юридичні особи-резиденти мають можливість купувати іноземну валюту для забезпечення своїх зобов'язань перед нерезидентом з оплати продукції (робіт, послуг) і інших майнових прав. Функції валютного контролю банку при купівлі підприємством іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України полягають в отриманні від клієнтів необхідних документів для купівлі валюти:
- договір (контракт);
- вантажні митні декларації;
- товаросупровідні документи;
- акт виконаних робіт;
- специфікації;
- інвойси та інші документи, які стосуються даного договору.
Після перевірки пакету документів, купівлі валюти на міжбанківському валютному ринку України і зарахування іноземної валюти на рахунок клієнта банк ставить відмітку: "валюта куплена" (сума, валюта, дата). Дана відмітка проставляється банком на оригіналі контракту, на оригіналах вантажних митних декларацій клієнта. У випадку купівлі за дорученням клієнта іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України коштів під імпортний контракт, банк контролює списання валютних коштів з рахунків клієнта протягом 5 банківських Днів з моменту їх зарахування на нього. Якщо клієнт не переказує куплені на УМВР кошти протягом 5 днів за кордон або представляє письмову відмову від куплених валютних коштів, банк продає кошти на міжбанківському валютному ринку України.