Підприємства з обмеженою відповідальністю почали розвиватися в Західній Європі, головним чином в Англії, у вісімнадцятому столітті, під впливом індустріальної революції. В цей час виникла потреба у великих обсягах капіталу. Поняття "спільний капітал" ("joint stock") з'явилося в торгових містах Італії в XV-XVI ст. Спільний капітал створювався, як правило, для реалізації одного проекту, наприклад торгового походу. Оскільки такі проекти завжди пов'язувалися з деяким ризиком, вкладники були зацікавлені в тому, щоб обмежити свою відповідальність на випадок невдачі.
З розвитком промисловості цей спосіб використання спільного капіталу для підприємницької діяльності почав розвиватися значно швидше. Але для того, щоб це відбувалося ще успішніше, були потрібні більш сприятливі умови для інвесторів. Обмеження ризику інвесторів створило б такі умови. Інвестори бажали одержати всі переваги участі в підприємстві, але водночас обмежити свою відповідальність тільки тим капіталом, який вони передали для ведення цього підприємства. Щоб зробити це можливим і в такий спосіб залучити капітал до підприємницької діяльності, було необхідно юридичне "винайти" поняття обмеженої відповідальності. Цей юридичний винахід призвів до великого розвитку не тільки промисловості, але й торгівлі.
Крім того, розвиток обмеженої відповідальності сприяв виникненню важливої відмінності між товариствами і підприємствами з обмеженою відповідальністю - останніми управляли спеціально найняті менеджери. Засновники лише зрідка (декілька разів на рік) збиралися і вирішували найбільш принципові питання управління підприємством. На таких підприємствах сам розвиток став залежати саме від здібностей і зусиль менеджерів.
Згодом роль головних менеджерів все більш зростала. На сьогодні її порівнюють з роллю президентів держав, їхня діяльність може впливати на економічний розвиток країн і навіть усього світу (пригадаємо, наприклад, тепер уже колишнього головного менеджера корпорації "Майкрософт" Білла Гейтса).
Сучасна система підприємств з обмеженою відповідальністю з її поділом на "пасивних" вкладників і менеджерів викликає колосальну кількість юридичних суперечок, насамперед у таких питаннях, як відносини між управляючим і учасниками підприємства, між учасниками, що мають більшість у підприємстві, і тими, що знаходяться в меншості. Ці труднощі в різних країнах вирішуються по-різному.
Один спосіб - спробувати врегулювати всі питання в законодавстві. До нього схиляються в країнах "континентального" права (наприклад Німеччина, Франція). Проте практика довела, що врегулювати всі питання в законодавстві неможливо.
В інших країнах (країни "англо-американського" права) з питань внутрішніх відносин на підприємствах з обмеженою відповідальністю є дуже велика судова практика.
Безумовно, існують не тільки великі, але й маленькі підприємства з обмеженою відповідальністю. Вони становлять, по суті, ще один вид товариств, але всі їхні учасники мають обмежену відповідальність. Крім того, форма підприємства з обмеженою відповідальністю краще пристосована для розподілу прибутку між учасниками, особливо в тих випадках, коли частки вкладників нерівні.
З цієї причини в країнах континентальної Європи (за винятком Нідерландів і Скандинавських країн) підприємства з обмеженою відповідальністю поділяють на два види. Наприклад, у Німеччині підприємство з обмеженою відповідальністю може бути:
- "Aktiengesellschaft" (акціонерним товариством), або
- "Gesellschaft тіt beschrankter Haftung [G.m.b.H.]" (товариством з обмеженою відповідальністю).
Норми, що регламентують порядок створення і внутрішні відносини між учасниками підприємств різних видів, відрізняються. До акціонерних товариств ставляться більш жорсткі вимоги.
У Великій Британії є розбіжності між "private company" і "public company". Перші не можуть мати більше 50 засновників і не можуть поширювати акції серед осіб, коло яких визначити заздалегідь нереально.
У США, Нідерландах, Скандинавських країнах усі підприємства з обмеженою відповідальністю створюються і функціонують однаково. Правда, відмінності між "private company" і "public company" все-таки існують, але вони не стосуються порядку створення підприємств і внутрішніх відносин у них.
На практиці всі види підприємств з обмеженою відповідальністю працюють однаково. "Public companies" створюються тоді, коли потрібно залучити значні кошти, які неможливо одержати від декількох засновників.
Спільні підприємства. Для створення юридичної особи необхідна участь, як мінімум, двох осіб (принаймні на початку). Коли ці особи походять з різних країн (наприклад громадяни різних країн або підприємства, зареєстровані в різних країнах), така організація підпадає під спеціальні норми, що встановлюють:
- особливі вимоги до таких юридичних осіб. Наприклад, у багатьох державах, що розвиваються, іноземці не можуть мати більше визначеного відсотка акцій (зазвичай - 49 %) у місцевих підприємствах;
- додаткові права таких юридичних осіб. Це часто відбувається в країнах із перехідною економікою, щоб залучити іноземні інвестиції.