Деякі товари підлягають імпортним квотам або кількісним обмеженням.
Законодавство, яке обмежує імпорт, може мати найрізноманітнішу спрямованість. Воно може, наприклад:
- забороняти ввезення товарів;
- обмежувати ввезення у визначені порти;
- обмежувати маршрути перевезення товарів;
- обмежувати місця збереження товарів;
- обмежувати можливості використання товарів.
Такі обмеження можуть ставитися до всіх імпортних товарів, у тому числі до тих, які пересилаються поштою або розміщуються у вільних економічних зонах. Експортеру завжди потрібно переконатися в тому, що його контрагент у країні імпорту надав йому відповідну і вичерпну інформацію, що дозволить підготувати товар до ввезення в країну, в тому числі забезпечити відповідне упакування, маркірування і т.ін., і що імпортер, із свого боку, здійснив всю необхідну підготовку для ввезення товару в країну. Законодавство багатьох країн про зовнішню торгівлю постійно змінюється. Щоб одержати повну і вичерпну інформацію про порядок імпорту, потрібно в деяких випадках консультуватися з компетентними державними органами країни імпорту.
Держави обмежують імпорт різних товарів, наприклад:
1) сільськогосподарської продукції, в тому числі:
- молочної продукції;
- фруктів і овочів;
- живих комах;
- тварин;
- м'ясних продуктів;
- рослинних продуктів;
- домашньої птиці, яєць і похідної продукції;
2) зброї;
3) побутової техніки;
4) ліків;
5) нових лікарських засобів для людей;
6) нових лікарських засобів для тварин;
7) косметики;
8) харчових продуктів;
9) вірусів і токсинів;
10) іноземної валюти, дорогоцінних металів і марок;
11) текстильних виробів, вовни, хутра;
12) товарних знаків, об'єктів авторського права;
13) шкіри і слонової кістки;
14) алкогольних напоїв;
15) транспортних засобів;
16) плаваючих засобів;
17) літаків;
18) інших товарів.
Найчастіше держави просто обмежують кількість товару, яку можна ввезти в країну. Наприклад, у країну дозволяється за рік ввезти тільки 100 тис. т визначеного товару.
Такі обмеження можуть стосуватися:
- всіх імпортних товарів даного виду (глобальні обмеження);
- товарів даного виду, які імпортуються з визначеної країни (локальні обмеження).
Обмеження можуть виступати в двох основних формах:
- кількісні обмеження (назвемо їх нетарифні квоти);
- тарифні квоти.
Коли імпорт товару підлягає кількісним обмеженням (тарифним або нетарифним квотам), щоб ввезти товар, як правило, необхідно одержати ліцензію.
Нетарифні квоти
Уряд країни А може встановити, що в 2002 році в країну А квота на ввезення цукрової тростини становить 100 тис. т. Припустимо, що п'ять підприємств планують ввезти в країну А цукрову тростину (табл. 12).

Хто одержить ліцензію на ввезення у межах нетарифно'! квоти?
У різних державах це питання вирішується по-різному. В одних країнах ліцензію одержує той, хто раніше подав заявку. Якщо таке правило діє в країні А, то зазначені підприємства одержать ліцензії на ввезення:
- підприємство "А" - на ввезення 30 тис. т;
- підприємство "Б" - на ввезення 30 тис т;
- підприємство "В" - на ввезення 30 тис. т;
- підприємство "Г" - на ввезення 10 тис. т.
Підприємство "Д" не зможе в 2002 році ввезти в країну А цукрову тростину.
В інших країнах ліцензію одержує той, хто відповідає якимось іншим вимогам, наприклад позитивний платіжний баланс за попередній фінансовий рік.
Якщо умовою одержання ліцензії є позитивний платіжний баланс підприємства за попередній рік, то ситуація виглядатиме так (табл. 13):
Тарифні квоти
На практиці держави використовують ще один засіб штучного обмеження торгівлі. На той самий товар встановлюються дві різні ставки ввізних мит:
- перша стосується товарів, які ввозяться в рамках так званої квоти. Квота - це максимальна кількість товару, яку можна ввезти в країну протягом року. Квоти звичайно "розподіляються" між імпортерами. Як правило, щоб ввезти товар у межах квоти, необхідно одержати ліцензію на ввезення певної кількості товарів;
- імпортери, яким "не вистачило" встановленої квоти, при імпорті повинні сплатити мито за другим, більш високим тарифом.
Наприклад, уряд країни А встановив, що в 2002 році в країну А квота на ввезення цукрової тростини становить 100 тис. т. Всі товари, "що ввійшли в квоту", при ввезенні оподатковуються митом за ставкою 5 %. Товари, "що в квоту не ввійшли", теж можна ввозити, але ввізне мито для них складає 30 %. Припустимо, що п'ять підприємств побажали ввезти в країну А цукрову тростину (табл. 14).
Хто одержить ліцензію на ввезення у межах тарифної квоти і яке мито доведеться сплатити кожному підприємству?
В різних державах це питання вирішується по-різному: в одних країнах, ліцензію одержує той, хто раніше подав заявку; в інших - той, хто відповідає будь-яким іншим вимогам, наприклад, позитивний платіжний баланс за попередній фінансовий рік.
Якщо в країні А ліцензії видаються тим, хто подав заявки раніше, то зазначені підприємства ввозитимуть товари за такими ставками (табл. 15):
Якщо умовою одержання ліцензії є позитивний платіжний баланс підприємства за попередній рік, то ситуація буде виглядати так (табл. 16):
Тарифні квоти найчастіше застосовуються до сільськогосподарської продукції.
Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) забороняє державам встановлювати кількісні обмеження імпорту товарів, за винятком деяких особливих випадків, у числі яких значне погіршення платіжного балансу країни імпорту.