Макроекономіка досліджує функціонування економічної системи на національному рівні, тобто сукупності економічних суб'єктів. Внутрішній стан та функціонування економічної системи як єдиного цілого забезпечується зв'язками між елементами, що входять до її складу, і зовнішнім середовищем. Але в реальній дійсності немає економіки взагалі, а завжди є економіка з відповідним типом виробничих відносин, які формують адекватну їм економічну систему. Це означає, що об'єктом макроекономіки є не просто національна економіка взагалі, а її відповідний тип, тобто історично визначена економічна система.
Задоволення матеріальних потреб людей і саме існування людського суспільства неможливі без систематичного відновлення процесу виробництва, в результаті чого постійно відтворюються не тільки матеріальні блага, а й умови їх виробництва: економічні ресурси, виробничі відносини та відповідні їм регулювальні механізми. Загальною рисою кожної економічної системи є її здатність до постійного відтворення виробництва за даних виробничих відносин. У будь-якій економічній системі процес цього відтворення включає в себе безпосередньо виробництво, а також реалізацію його результатів та їх споживання.
Регулювання процесу відтворення здійснюється за вимогою об'єктивних економічних законів та на основі відповідного економічного механізму, який реалізується в господарській практиці через систему ринкових інститутів та органів державного управління економікою. Характер економічного механізму та інститутів, які його реалізують, залежить від характеру виробничих відносин і насамперед від форми власності на виробничі ресурси. Тому форма власності і є головною ознакою, яка вирізняє одну економічну систему від іншої.
З’ясування розвитку економічних систем в історичному аспекті дає можливість виділити три основні їх типи: ринкову, командно-адміністративну і змішану економіку. Визначення головних особливостей окремих типів економічної системи уможливлюватиме розуміння суті об'єкта макроекономіки.
Ринкова економіка характеризується приватною формою власності на економічні ресурси й використанням ринкового механізму для регулювання економіки. У такій системі поведінка кожного учасника мотивується його особистими інтересами, кожний економічний суб'єкт прагне досягти максимального доходу на основі індивідуального прийняття рішень. Але приватний інтерес – це одночасно й носій суспільного інтересу. Кожний економічний суб'єкт здатний реалізувати свій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він є носієм суспільного інтересу. Таке поєднання приватного інтересу із суспільним здійснюється на ринку. Дану властивість ринку охарактеризував Адам Сміт, проголосивши принцип “невидимої руки” ринку, до якої відноситься дія об’єктивних економічних законів. Насамперед, це закон вартості, закон попиту та пропозиції, закон конкуренції, закони спадної ефективності та корисності. Згідно з цими законами в умовах ринку встановлюються ціна, зарплата і прибуток. Останні є тими стимуляторами, які визначають діяльність виробників товарів та дають відповідь на фундаментальні питання економічної системи.
Ринкова конкурентна економіка – це економіка з вільним ціноутворенням, в якій панує споживач.
Отже, ринкова економіка має такі властивості, що забезпечують її здатність до автоматичного саморегулювання. Цей тип економіки часто розглядають як найдосконалішу економічну систему, коли державне втручання в економічні процеси повинне обмежуватися захистом приватної власності та встановленням сприятливого правового поля для вільного функціонування ринку.
Командно-адміністративна (або планова) економіка прямо протилежна ринковій економіці. Вона основана на суспільній (державній) власності, а регулювання економічних процесів здійснюється за допомогою централізованого державного планування. Таке планування носить обов'язковий, тобто директивний, характер стосовно всіх суб'єктів економічної діяльності. Воно регламентує обсяги виробництва продукції, розподіл і використання ресурсів, ціноутворення і витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження.
Отже, командно-адміністративна (або планова) економіка – це економіка з жорстким державним регулюванням. Його основним інструментом виступає державний план. Ринок у цій системі самостійних регулювальних функцій не виконує, а сам є предметом державного планування. Держава заздалегідь планує ціни, заробітну плату, банківські відсотки та інші ринкові інструменти.
Змішана економіка – це така економічна система, яка поєднує в собі різні форми власності (приватну, колективну, державну) і два механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний. Проте в кожній країні зі змішаною економікою співвідношення між ринковим і державним регулюванням, або розподіл регулювальних функцій між ринком і державою, є неоднаковим. В одних країнах держава відіграє більшу, в інших – меншу роль у регулюванні економіки. Залежно від ступеня державного втручання в економіку змішана економіка кожної країни має особливу модель з переважанням елементів лібералізму або дирижизму.
Координація короткострокових і довгострокових цілей, вибір інструментів і розробка альтернативних стратегій фіскальної і монетарної політики є безпосереднім об'єктом дослідження в макроекономічній теорії.
Макроекономіка розрізняє в економіці країни чотири агреговані суб'єкти:
1. Домашні господарства містять у собі всі приватні господарства, що задовольняють споживання, яке пов'язане з життям сімей (індивідів). Домашні господарства мають у своїй приватній власності чинники виробництва, продаж або оренда яких приносить прибуток. Доход домашніх господарств направляється на витрати, що пов'язані з поточним споживанням, і на заощадження.
2. Підприємства – усі фірми країни, що виробляють і реалізують товари і послуги з метою одержання прибутку. Підприємства закуповують чинники виробництва, продають товари і послуги, інвестують виробництво.
3. Держава – усі державні організації і заклади, що виробляють суспільні блага (державна охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища, оборона, охорона суспільного порядку, будівництво доріг тощо). Держава купує для виробництва суспільних благ товари і послуги, вироблені підприємствами. Виробництво суспільних благ покривається податками, стягнутими з домашніх господарств і підприємств. Однією з важливих функцій держави є функція пропозиції грошей (емісія), необхідних для домашніх господарств, підприємств і самої держави.
4. Сектор закордон – усі іноземні господарські суб'єкти і державні інститути. Взаємодіє з господарськими суб'єктами даної країни через обмін товарами, послугами, національними валютами і т.п.