Існує безліч всіляких показників економічного добробуту суспільства. Загальновизнано, проте, що найкращим доступним індикатором здоров'я економіки є обсяг річного сукупного виробництва товарів і послуг, або, як його називають, сукупний випуск продукції в економіці. Головним показником при упорядкуванні національних рахунків служить валовий національный продукт, або - коротко - ВНП. Він визначається як сукупна ринкова вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік. Не всі товари, вироблені в даному році, можуть бути продані: деякі з них поповнять запаси. Отже, будь-який приріст запасів повинний бути врахований при підрахунку розміру ВНП, оскільки за допомогою ВНП вимірюють усю поточну продукцію, незалежно від того, продана вона або ні . Поняття ВНП заслуговує істотних коментарів.
Основним показником резуль¬татів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді на економічній території країни. Під “економічною територією” країни розуміють територію, яка адміні¬стративне керується урядом даної країни та в межах якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщуватися. На відміну від географічної території, вона не охоплює територіальні анклави інших країн (посольства, військові бази тощо), але містить такі анклави даної країни, які розташовані на території інших країн.
Термін “внутрішній” протистоїть термінові “національний”. Він означає, що при вимірюванні ВВП враховуються результати виробництва підприємств, організацій, установ незалежно від того, чи вітчизняними є ці підприємства, чи вони контролюються іноземним капіталом, наприклад, є дочірніми відділеннями іноземних корпорацій.
В цілому фізична особа або організація (юридична особа) вважаються резидентами тієї економіки, з якою вони пов'язані тісніше, ніж з будь-якою іншою, або ж тієї економіки, де міститься центр їхніх інтересів:
• у випадку підприємств (фірм) – центр інтересів міститься на тери¬торії тієї країни, де вони здійснюють свою діяльність. Тобто всі підприємства, організації, установи, які здійснюють свою діяльність на території певної країни, у відповідності із СНР, вважаються її резидентами, навіть якщо вони частково або повністю перебувають у власності іноземців. Відповідно, іноземні філіали внутрішніх підприємств (або їхні дочірні компанії) не є резидентами економіки тієї країни, де розташована головна компанія;
• щодо фізичних осіб – резидентами при розробці національних рахунків вважаються всі ті, хто працює і проживає на території країни протягом року або більше, незалежно від громадянства і національності. До резидентів не належать іноземні туристи, сезонні робітники, іноземці, які прибули в короткотермінові відрядження, іноземні дипломати (незалеж¬но від терміну їхнього перебування). Проте іноземці, які проживають на території даної країни протягом тривалого часу і пов'язані з нею економічно, належать до резидентів даної країни;
• органи державного управління є резидентами своєї країни навіть у тих випадках, коли розглядається діяльність, яку вони виконують за кордоном (наприклад, посольства іноземних держав і громадяни тієї ж країни, що працюють в них, є резидентами своєї економіки).
Частина виробленого країною ВВП має бути передана нерезидентам як компенсація за надані ними ресурси або трудову участь у процесі виробництва (наприклад, у вигляді процентів за наданий капітал або у вигляді оплати праці сезонних іноземних робітників та осіб, які працюють за корот¬костроковим контрактом). З іншого боку, резиденти даної країни, можуть отримувати аналогічні доходи з-за кордону. Отже, із внесенням цих поправок, отримаємо показник валового національно¬го продукту (ВНП).
Валовий національний продукт (ВНП) – це валовий внутрішній продукт (ВВП), зменшений на величину доходів, які виплачуються нерезидентам, та збільшений на аналогічні доходи, які отримали резиденти цієї країни з-за кордону. Він показує обсяг виробництва, вироблений за допомогою факторів виробництва, що їх має країна.
У переглянутому варіанті СНР 1993 року ВНП нази¬вається валовим національним доходом (ВНД). Нова термінологія, проте, не змінює суті.
ВВП + Доходи, які отримали резиденти з-за кордону у зв'язку із їхньою участю у виробництві ВВП інших країн (оплата праці, проценти, дивіденди) – Доходи, сплачені резидентам інших країн за участь у виробництві ВВП даної країни (оплата праці, проценти, дивіденди) = ВНП (ВНД).
Доходи резидентів, отримані з-за кордону у зв'язку з тим, що вони брали участь у виробництві, звуться первинними доходами, тому можна сказати, що ВВП відрізняється від ВНП (ВНД) на сальдо первинних доходів, які виплачені резидентам інших країн. Зрозуміло, що це сальдо може бути як додатним, так і від'ємним. В країнах, що розвиваються, ВВП, як правило, більший від ВНП (ВНД), оскільки цим країнам доводиться сплачувати роз¬виненим країнам великі проценти за зовнішні позики. І навпаки, для розвинутих країн характерним є протилежне співвідношення: ВНД, як правило, більший від величини ВВП.
При вимірюванні випуску ВВП важливо уникнути подвійного рахунку – ситуації, коли одна й та сама операція може бути врахована двічі. З цією метою в СНР вирізняють такі поняття:
• проміжна продукція – це товари і послуги, що купуються з метою подальшої переробки, обробки або для перепродажу;
• кінцева продукція – товари і послуги, що купуються з метою кінцевого споживання, не для подальшої переробки чи перепродажу;
• додана вартість фірми – вартість виробленої фірмою продукції без вартості проміжних товарів і послуг, що були придбані фірмою і використані в процесі виробництва.
Первинні доходи не містять доходів, отриманих із-за кордону в порядку перерозподілу (наприклад, подарунки, гуманітарна допомога тощо). Якщо ці доходи (трансферти) додати до валового національного доходу (ВНД) і відняти аналогічні доходи, сплачені за кордон, ми отримаємо інший важливий макроекономічний показник – валовий національний використовуваний доход (ВНВД). Колись установлені географічні межі залишаються незмінними. Економічні межі більш розпливчасті. Зокрема, яким чином ми повинні визначати країну – за місцевістю, де здійснюється економічна діяльність, або за діяльності її резидентів незалежно від того, де вона відбувається? ВВП відповідає першому методу розрахунку, з огляду на додану цінність, зроблену всіма чинниками виробництва усередині деякої чітко визначеної географічної області, включаючи чинники, що належать іноземним резидентам. Наприклад, якщо українська компанія має в Німеччині дочірню фірму, прибуток від підприємств, розташованих у Німеччині, розцінюється як прибуток ВВП Німеччини. Італієць, що живе в Комо і зайнятий на сезонних роботах у Лугано, збільшує ВВП за місцем роботи (Швейцарія), а не ВВП своєї країни (Італії).
На відміну від концепції ВВП, основаної на географічному місці розташування, концепція валового національного продукту (ВНП) основана на власності. ВНП є цінністю, доданою всіма чинниками виробництва, що належать резидентам даної країни як усередині країни, так і за рубежем. Сюди включається прибуток або додана цінність, зроблена резидентами за кордоном. Різниця між ВВП і ВНП, в основному невелика і повільно змінюється з часом, але й є цікаві виключення. Через те, що велика кількість швейцарських компаній є міжнародними, значна частка прибутку Швейцарії відповідає закордонним операціям, а її ВНП перевищує ВВП приблизно на 4%. ВНП Пакистану також більший, ніж його ВВП тому, що значна кількість його резидентів тимчасово працюють за кордоном і пересилають зароблені прибутки додому. Завдяки цьому, Пакистан може володіти значними активами за кордоном й одержувати від них прибуток. Ще більш яскравим прикладом є Кувейт, що протягом багатьох років розміщав свої нафтові прибутки за кордоном. Завдяки високим прибуткам від інвестицій його ВНП перевищує ВВП приблизно на 20%. Навпаки, ВНП Данії й Ірландії менше їх ВВП, тому що в цих країнах є присутнім велика кількість дочірніх підприємств іноземних міжнародних компаній, безліч тимчасових іноземних робітників, або вони виплачують відсотки за зовнішніми боргами .
У останні роки усе більше і більше країн орієнтується на ВВП, а не на ВНП в основному через те, що ВНП менш надійний. ВНП може сильно змінюватися від кварталу до кварталу за рахунок великих обсягів одержуваних через кордон прибутків, коливання котрих мало пов'язані з доданою протягом періоду цінністю. Ці два показники часто взаємозамінюють один одного, хоча розбіжності між ними з економічної точки зору дуже значні. Надалі ми не будемо проводити розбіжність між ВНП і ВВП, припускаючи, що чистий факторний прибуток через кордон дорівнює нулю.
В США наряду з цими показниками, які відображають фактичний номінальний обсяг річного виробництва, економічна рада при президентові розраховує потенційний ВНП, який показує виробничі можливості країни при повному використанні трудових ресурсів (природному рівні безробіття). Такий розрахунок дозволяє врахувати результати економічної політики уряду у сфері зайнятості.