Стандартна модель внутрішньої і зовнішньої рівноваги, що подана в даній главі, основана на принципі “розподілу ролей”, із невеличкими модифікаціями використовувалася багатьма країнами, що проводили стабілізаційну політику і структурну перебудову за допомогою позик МВФ.
При відсутності закінченої кількісної моделі економіки країни, за допомогою якої можна було б визначити значення всіх інструментів економічної політики для забезпечення будь-якого можливого комплексу цілей, економічну політику звичайно проводять поетапно, ув'язуючи окремі інструменти з конкретними цілями. Стандартна модель внутрішнього і зовнішнього балансу може містити, наприклад, 3 цілі і 3 інструменти (як і робилося в програмах МВФ). Відповідно до такої моделі бюджетно-податкова політика ув'язується з внутрішнім балансом, реальний валютний курс – із рахунком поточних операцій, а грошова політика – з обсягом резервів іноземної валюти. На відміну від поданої вище моделі, у даному випадку ціль “зовнішній баланс” ділиться на дві складові – рахунки поточних операцій і рівень валютних резервів. При цьому використовуються три правила:
• якщо інфляція занадто висока, варто зменшити бюджетний дефіцит (первинний дефіцит);
• якщо великий дефіцит рахунку поточних операцій, необхідно зниження реального обмінного курсу;
• якщо резерви іноземної валюти занадто малі або скорочуються занадто швидко, варто посилити грошову політику.
Таке ув'язування цілей і інструментів береться за основу (виходячи з порівняльних переваг тієї чи іншої політики в досягненні певних цілей у конкретних умовах), хоча, зрозуміло, кожний інструмент економічної політики буде тією чи іншою мірою торкатися всіх цілей.
У багатьох випадках внутрішній баланс оцінюється рівнем інфляції в країні у зв'язку з гостротою цієї проблеми в період перебудови економіки. У цих умовах жорсткість бюджетної політики є одним із центральних моментів програм макроекономічного коригування для багатьох країн. Цей же захід потрібен і для скорочення заборгованості до стійкого рівня. Під жорсткістю фіскальної політики розуміють звичайно скорочення внутрішнього попиту або зниження інфляційного податку у фінансуванні дефіциту.
Якщо при існуючих валютних курсах бюджетна і грошова політика, що забезпечують внутрішній і зовнішній баланс, припускають великий дефіцит рахунку поточних операцій, то для вирішення цієї проблеми потрібно зниження реального валютного курсу. Цього можна домогтися за допомогою номінальної девальвації і наступної жорсткості бюджетної політики з метою послаблення інфляційних наслідків. Це дозволить перетворити номінальну девальвацію в реальну. Якщо ж у короткостроковому періоді номінальна девальвація дестабілізує рахунок руху капіталу, то виникає необхідність у тимчасовій жорсткості грошової політики для підтримки зовнішнього балансу.
Внутрішня несуперечливість використовуваної макроекономічної моделі внутрішнього і зовнішнього балансу звичайно перевіряється за допомогою розрахунку показника динаміки частки боргу у ВНП (стабільність заборгованості). Використовується таке рівняння динаміки внутрішньої заборгованості:
??= ?(r – п) + р – s,
де ?– відношення боргу до ВНП, r – реальна ставка процента, п - темп приросту реального ВНП, р – первинний дефіцит як частка ВНП, s – відношення емісійного доходу до ВНП. Емісійний доход включає як інфляційний податок, так і реальний ріст попиту на гроші зі зростанням економіки країни.
Перевірка здійснюється в такий спосіб. Емісійний доход (приріст грошової маси) визначається, виходячи із запланованих темпів економічного росту, цільового показника інфляції й оцінного значення швидкості обертання грошей (за допомогою відомої формули МV=РY). Процентна ставка визначається з урахуванням потреб зовнішнього балансу: вона повинна бути достатньо високою, щоб запобігти відтокові капіталу з країни. Темпи росту заборгованості, що відповідають цільовому показнику процентної ставки, обчислюють, виходячи з темпів росту добробуту відповідних прошарків населення, що купують боргові зобов'язання. Припустимі темпи росту показника частки боргу у ВНП приймаються рівними нулю (??=0). Звідси одержуємо розмір первинного дефіциту, сумісного з внутрішнім балансом. Цю перевірку можна також розглядати як перевірку стабільності траєкторії заборгованості, якщо відомий первинний дефіцит.
Таким чином, інструменти економічної політики, спрямованої на підтримку внутрішньої і зовнішньої рівноваги, а в даному випадку на реалізацію 3-х поставлених цілей, повинні одночасно забезпечувати усталеність динаміки заборгованості країни як внутрішньої, так і зовнішньої.