Ефект перерозподілу доходів неоднозначно оцінюється і прихильниками, і супротивниками державного втручання в цей процес. За розрахунками А. Оукена, відтік через “діри худого цебра перерозподілу” складає більше 70 % доходу. “Діри” неминучі у всякому перерозподілі і виникають за рахунок підриву стимулів до ділової активності (і трудової, і підприємницької), росту адміністративних витрат на здійснення програм підтримки доходів. У результаті будь-який перерозподіл національного доходу на більш рівні частки веде до зменшення його загального розміру. У результаті динаміка доходів залежить як від росту валового продукту, так і від засобів його розподілу. І ріст, і падіння доходів можуть супроводжуватися як посиленням, так і зниженням їхньої диференціації. Реальний перерозподіл здійснюється стихійно і може набувати прихованого, неконтрольованого характеру. У результаті соціальні пріоритети, що висуваються і декларуються політичними лідерами, видаються достатньо далекими від результатів урядових програм. В кінцевому підсумку розподіл доходів детермінується не політикою, а економічними законами. Політика повинна лише нейтралізувати бар'єри на шляху підвищення соціально-економічної мобільності в суспільстві і надавати чіткі орієнтири для ідентифікації соціально значимих типів поведінки. У сучасних умовах спостерігається процес зміни систем переваг і критеріїв максимізації корисності. Усе більш значимими стають такі загальнолюдські цінності, як охорона навколишнього середовища, зміцнення здоров'я і розвиток творчого потенціалу, політична і соціальна стабільність окремих країн і людської цивілізації в цілому.
Альтернативні концептуальні підходи до державного перерозподілу доходів можна зводити до проблеми протиставлення рівності й ефективності. Відомо, що ринкова система в числі інших своїх “помилок” містить і розподіл доходів, тобто відповідає на питання “для кого”, “кому”. Розподіл доходів, як ми бачили, відрізняється нерівномірністю. Ринкова система не забезпечує реалізацію права на працю, на освіту, медичне обслуговування й ін., і в кінцевому рахунку не містить у собі гарантій соціальної справедливості і рівності. Складність проблеми полягає в тому, що такі поняття, як справедливість і рівність, пов'язані з оцінними судженнями, що грунтуються на різноманітних перевагах, смаках і поглядах. Оцінні судження пов'язані з філософськими, етичними категоріями, що знаходяться за межами економіки, але це не значить, що економічний аналіз не може внести свій внесок у дослідження цих явищ. Економічна теорія не може піти далі пояснення наслідків і розрахунку вигод і витрат різних варіантів рішення питання про співвідношення рівності й ефективності. Економічний аналіз – це інформаційна база для прийняття рішень про пріоритети соціальної політики. Загальнолюдський зміст понять “рівність” і “справедливість” – вічна, позаісторична проблема усіх світоглядних систем. Водночас категорії “рівність” і “справедливість” мають конкретно-історичний зміст, оскільки реалізація теоретичних концепцій здійснюється конкретними урядами і політичними організаціями у сформованих економічних і політичних умовах. З погляду економіки критерії рівності і справедливості пов'язані з відповідністю економічних відносин джерелам і цілям економічного росту в конкретно-історичних умовах національних моделей економіки.
Суспільство, збільшуючи виробничі та розподільчі можливості, може удосконалювати систему розподілу. Перехід від одного стану економіки до іншого може розглядатися як поліпшення стану суспільства, якщо ті його члени, чий добробут підвищився, можуть компенсувати втрати, понесені іншими членами суспільства, і при цьому зберегти рівень добробуту, принаймні, рівний вихідному. Цей висновок відомий як принцип компенсації Калдора-Хікса.