У процесі становлення та еволюційного розвитку транснаціонального капіталу і ТНК як форми функціонування транснаціонального капіталу виділяють декілька етапів, пов'язаних із формами експансії та напрямами торгово-виробничої діяльності ТНК.
На першому етапі транснаціоналізації діяльності великих промислових компаній відбувався процес інвестування передусім у сировинні галузі іноземних економік. Він супроводжувався створенням у цих країнах розподільчих і збутових підрозділів компанії, що інвестувала. Необхідність останнього була продиктована, по-перше, тим, що створення власних закордонних розподільчих і збутових підрозділів потребувало значно менше інвестицій, ніж створення за кордоном виробничих підприємств; по-друге, можливим негативним впливом нових виробничих потужностей на здатність підтримувати ефективний рівень завантаження потужностей на підприємствах фірми, які розташовані в країні-метрополії. Такий вплив особливо відчутно виявлявся у виробництві однакової або слабко диференційованої продукції. Зокрема, цей чинник стримував зростання виробничих інвестицій металургійних фірм, але фірми харчової та інших галузей промисловості, що виробляли продукцію з певними товарними марками, охочіше інвестували у створення виробничих підприємств за кордоном.
Хронологічно перший етап охоплює період з другої третини XIX ст. - першу половину XX ст.
Другий етап еволюції ТНК пов'язаний із посиленням ролі зарубіжних виробничих підрозділів ТНК та інтеграції зарубіжних виробничих і збутових операцій. Виробничі зарубіжні відділення спеціалізувалися передусім на виробництві продукції, яка на попередніх стадіях виробничого циклу вироблялася материнськими фірмами. Із диференціацією попиту й посиленням інтеграційних процесів у різних регіонах світу, виробничі філії ТНК все більш переорієнтовуються на виробництво продукції, відмінної від продукції материнської фірми, а збутові підрозділи - на обслуговування регіональних ринків.
Прямі зарубіжні інвестиції у повоєнні роки збільшувалися дуже швидко, що було прямо пов'язано з діяльністю ТНК. Найбільшою інвестуючою країною були США, вони спрямовували інвестиції переважно у країни, що розвиваються. Однак з початку 70-х років XX ст. зростання прямих зарубіжних інвестицій сповільнилося, змінилася їх спрямованість - передусім до країн Західної Європи. З початку 80-х років виникає ще одна нова тенденція в міжнародному русі інвестицій - прямі інвестиції з Великої Британії, Німеччини, Канади до США, причому саме США стають найбільшою приймаючою державою.
На сучасному, третьому етапі, стратегія ТНК характеризується прагненням до утворення мереж внутрішньофірмових зв'язків регіонального, а нерідко й глобального масштабу. В рамках внутрішньофірмових зв'язків інтегруються наукові дослідження та розробки, матеріальне забезпечення, виробництво, розподіл і збут.
Особливістю третього етапу є формування ТНК у країнах, що не належать до економічно розвинутих. Нині капітал активно вивозиться компаніями з відносно просунутих країн Азії та Латинської Америки (насамперед з Тайваню, Південної Кореї, Сінгапуру, Бразилії). Найбільші компанії цих країн експортують капітал з метою розширення сфер своєї діяльності, використання трудових ресурсів або науково-технічних досягнень приймаючих країн для отримання вищих прибутків.
Таким чином, у процесі еволюційного розвитку ТНК зазнали істотних змін. За критерієм міжнародної економічної активності в їх розвитку виділять чотири покоління.
Діяльність ТНК першого покоління значною мірою була пов язана з розробкою сировинних ресурсів колишніх колоній, що дає підставу визначити їх як "колоніально-сировинні ТНК". За своєю організаційно-економічною формою і механізмами функціонування це були картелі, синдикати і перші трести.
Відтак на світовій арені з'являються ТНК другого покоління - ТНК типу "трест", їхня специфіка - міцний зв'язок з виробництвом військово-технічної продукції. Почавши свою діяльність у період між двома світовими війнами, деякі з цих ТНК зберегли свої позиції у світовій економіці й після Другої світової війни.
У 60-ті роки дедалі помітнішу роль почали відігравати ТНК третього покоління, які широко використали досягнення науково-технічної революції. Вони виступали в організаційно-економічній формі концернів і конгломератів. У 60-80-ті роки в діяльності ТНК органічно поєднувалися елементи національного і зарубіжного виробництва: реалізація товарів, управління та організація роботи персоналу, науково-дослідні роботи, маркетинг і післяпродажне обслуговування. Основні елементи відтворювального процесу переводилися на загальні для відповідних країн стандарти і принципи. ТНК третього покоління сприяли поширенню досягнень НТП до периферійних зон світового господарства і, що найголовніше, формували економічні передумови для появи міжнародного виробництва з єдиним ринковим та інформаційним простором, міжнародним ринком капіталу і робочої сили, науково-технічних послуг.
На початку 80-х років поступово з'явилися і утвердилися глобальні ТНК четвертого покоління, їх визначальними рисами є планетарне бачення ринків і функціонування в умовах глобальної конкуренції.