Володіючи величезними капіталами, ТНК активно діють на міжнародних фінансових ринках. Сукупні валютні резерви ТНК у декілька разів більші, ніж резерви всіх центральних банків світу. Переміщення 1-2% маси грошей, що знаходяться у приватному секторі, цілком здатне змінити взаємний паритет національних валют. ТНК часто розглядають обмінні валютні операції як найвигідніше джерело своїх прибутків. Однак слід зазначити, що до кінця 60-х років XX ст. провідні корпорації світу не надавали істотного значення специфіці управління іноземними операціями, оскільки продаж їх зарубіжних підприємств не перевищував 100 млн. доларів на рік. У цей період до 77% продукції зарубіжних філій і дочірніх компаній реалізовувалося на місцевих ринках. З початку 70-х років ситуація якісно змінилася. Наступає період використання міжнародного характеру структури корпорації. Іноземний продаж американських ТНК збільшився в середньому з 100 до 500 млн. дол. на рік. Зарубіжне виробництво стало приносити значну частку прибутку корпорації, і для її максимізації потрібна була централізація рішень з ключових валютно-фінансових питань. Розширився склад експертів у материнській компанії з міжнародних фінансових операцій. Більше половини найкрупніших ТНК США створили спеціальні відділи з управління міжнародними фінансовими операціями при своїх штаб-квартирах. Для прийняття рішень головною компанією необхідна була зведена інформація про філії в різних країнах. Саме в цей період банки за допомогою комп'ютерної техніки стали складати щоденні зведені поточні баланси філій корпорації в певній країні та здійснювати взаємні розрахунки або фінансові операції між філіями корпорацій у країні перебування.
Слід зазначити, що 70-ті роки характеризувалися різким посиленням нестійкості міжнародних валютно-кредитних відносин. Із запровадженням "плавання" валют розширилися межі коливань валютних курсів провідних розвинених капіталістичних країн, різко знизилася достовірність валютних прогнозів. Почастішали коливання номінальних і відносних відсоткових ставок з міжнародних кредитів і цінних паперів. Змінювалася традиційна система цінових пропорцій за загального високого рівня інфляції. У цей період спостерігалася тенденція до розширення об'єктів і операцій страхування валютних ризиків, подовжувалися терміни страхування окремих позицій, особливо у випадках, коли коливання валютних курсів не могли бути протягом тривалого періоду часу компенсовані за рахунок зміни цін. Страхування набувало все більш складних форм.
Міжнародні корпорації відчували зростаючий дефіцит у фахівцях з валютно-кредитних питань, нестачу організаційних і технічних засобів для прийняття рішень щодо покриття валютних ризиків. Розширення місцевого штату фахівців і його технічне оснащення були пов'язані зі збільшенням адміністративних витрат, а головне - не гарантували захисту інтересів міжнародної корпорації як єдиного цілого. Подолання суперечності, що виникла, ознаменувало собою початок третього етапу в еволюції організаційних форм міжнародних розрахунків корпорацій. Освоєння банками електронного обладнання, телефонізація і комп'ютеризація фінансових інститутів і основних підрозділів найбільших міжнародних корпорацій дали змогу підвищити ефективність централізованого управління міжнародними розрахунками банків, великих промислових і торгових монополій. Практично всі підрозділи великих міжнародних корпорацій мали електронне розрахункове обладнання і постійний зв'язок з обслуговуючими їх банками.
Нові технічні можливості сприяли посиленню тенденції до концентрації управління грошово-валютними операціями корпорацій. Корпорація "British Petroleum" є щодо цього характерним прикладом: компанія перетворила своє центральне казначейство у Великій Британії на банк з численними відділеннями для управління валютними позиціями з торгівлі нафтою, з податкових відрахувань на видобуток нафти в Північному морі, з операцій хімічних та інших підприємств, з купівлі засобів виробництва і різних матеріалів. Намітилася тенденція до централізації відкритих валютних позицій корпорацій. У той час стратегія корпорацій спрямована на те, щоб зняти з філій проблеми страхування валютних ризиків.
Централізація валютних позицій великих корпорацій дає їм переваги в ціновій конкуренції на ринку країни їх перебування, оскільки вони в ціну товарів все рідше включають витрати покриття валютних ризиків і витрати, пов'язані з конвертацією іноземної валюти в місцеву. Більше того, стратегія міжнародних монополій дає філіям змогу надавати покупцям кінцевої продукції на місцевих ринках або в третіх країнах свободу вибору валюти платежу, а негативні тенденції, що виникають у процесі комерційних операцій, нівелюються за рахунок операцій центрального фінансового органу компанії на міжнародних валютно-кредитних ринках.