Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні потреби суспільства є безмежними, а еконо-мічні ресурси, що необхідні для задоволення цих потреб, є обмеже-ними.
Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку - закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторо-ни загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, що прагне за-безпечити їх найповніше задоволення, тобто максимально набли-зитися до мети, повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так і уречевленої), тобто до ефективного використання еко-номічних ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу між виробництвом різних благ і на цій основі" - створення умов для задоволення одних потреб і просування до інших потреб більш високого рівня, задоволення яких, у свою чергу, створює умови для просування до потреб ще вищого рівня і т. д.
На індивідуальному рівні дія закону виявляється в тому, що кожна людина, заінтересована, з одного боку, в максимальному задово-ленні потреб, завжди намагається зберігати свою працю - раціо-нально розподілити її між різними видами діяльності, полегшити, зробити ефективнішою за допомогою різних засобів праці, еко-номно використовувати предмети праці, а з другого, - забезпечи-ти раціональне обмеження потреб, жорстку черговість їх задово-лення, пошук найефективніших комбінацій.
Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.
На прикладі економічно розвинутих країн у XX ст. можна виді-лити три етапи розвитку потреб.
Перший етап - до середини 50-х років, домінували матеріаль-но-речові потреби. Однак, наприклад, у США вже в першій третині XX ст. спостерігався значний приріст вільного часу. В 20-ті роки робочий тиждень був законодавче обмежений 40 годинами.
Другий етап почався з середини 50-х років з переходом до "еко-номіки споживання", коли формуються такі соціальні потреби, як побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, роз-ваги та ін. На прикладі США можна простежити перехід до типу
споживання, де панують послуги. Вже в 20-ті роки в структурі осо-бистого споживання 40 відсотків становили витрати на послуги, більше 12 відсотків - на товари довгострокового споживання. Частка витрат на харчування в США становила 15 відсотків (у Західній Європі - 20 відсотків, Японії - 27 відсотків).
Дію закону зростання потреб протягом XX ст. підтверджує ди-наміка вартості робочої сили. В 1970 р. порівняно з 1910 р. реаль-ний зміст заробітної плати в США і ФРН зріс більше ніж у 8 разів, у Великобританії та Франції - в 3-4 рази, суттєво випереджаючи зростання вартості постійного капіталу, що припадає на одного робітника.
Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних по-треб, пов'язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. Інтенсивний розвиток цих потреб вимагає як зміни характеру праці, так і зростання тривалості вільного часу.
За даними опитування, 3/4 американців ладні відмовитися від купівлі більшості товарів на користь задоволення потреб немате-ріального характеру. Від 14 до 42 відсотків усіх робітників і служ-бовців висловлюються за збільшення вільного часу навіть за раху-нок зменшення заробітків.
У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни: перехід від амінування економічних потреб до домінування соціальних;
від задоволення елементарних потреб - до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури спо-живання - до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.
Кожний крок в розвитку суспільства - це одночасно задово-лення потреб на новому, більш високому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення одна-ково пріоритетних соціальних та економічних потреб, виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.
Економічні цілі реалізуються за рахунок нової додаткової праці, створюваної зростанням ефективності виробництва; соціальні зумов-лені розширенням споживчих благ, вільного часу, розвитку людської особистості. Подвійний результат можна подати за формулою E=UcUe\T

де Е - оціально-економічна ефективність; Uc , Ue -- cоціальний та економічний ефект; T - суспільний робочий час.
Соціально-економічна ефективність являє собою співвідношення результату і витрат, але результатом є не продукт, а досягнутий рівень задоволення соціальних та економічних потреб. На задоволен-ня цих потреб (включаючи працю в сім'ї, домашньому господарстві) витрачають весь час, який є, по суті, суспільним робочим часом.
Зростання ефективності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат знаходить вираження у забезпеченні кращих умов жит-тя. Економічний ефект, досягнутий у певному циклі, полягає в тому, що скорочення часу для задоволення одних потреб дає суспільству економічний виграш і можливість задовольняти інші, більш високі потреби, включаючи потребу у вільному часі. Отже, створюються передумови для майбутнього розвитку.
Висока ефективність виробництва дає змогу задовольняти соці-альні потреби при витратах робочого часу, що постійно знижуються. Прикладом ефективного співвідношення дихотомії "зростання по-треб - економія праці" в економічно розвинутих країнах є пропор-ція фондів нагромадження і споживання (в США - приблизно 1:4).
Механізм соціально-економічної ефективності є основою розвит-ку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розви-неної індивідуальності. При цьому вищі потреби повинні розгляда-тись як головне багатство суспільства, головний чинник його еко-номічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ре-сурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задо-волення їх в кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.