Людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюються - нез-мірно зростають - місце і роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу. З одного боку, відбувається звільнення людини від виконання певних функцій безпосередньо у самому виробництві за рахунок його ме-ханізації та автоматизації, а з другого - підвищується значення й професійної підготовки, здатності забезпечити функціонування складного технічного устаткування.
Людина як біосоціальна істота є часткою і природи, і суспільства. Вона включена у зв'язок з іншими людьми у процесі спільної трудо-вої діяльності. Розуміння діалектичної єдності біологічного і соціаль-ного в людині має принципове значення. Якщо недооцінюється той чи інший аспект, неминучі викривлення у розвитку суспільства.
На сучасному етапі розвитку суспільства перетворювальна діяль-ність у природі досягла такого ступеня, що стала реальною загроза екологічної катастрофи. Забруднення повітря, води і землі нега-тивно позначається на житті людей, викликає тяжкі захворювання. Антропоцентристське розуміння світової цивілізації виховує у лю-дини впевненість у тому, що вона може і повинна брати від навко-лишньої природи все, що їй потрібно. А цінність природи нібито полягає лише в тому, що вона служить людині. Такий підхід при-зводить до глибокої екологічної кризи, яка ставить під сумнів збе-реження і розвиток людської цивілізації.
Саме життя вимагає відновлення і послідовного дотримання принципу гармонійного співіснування людини і природи. Людина повинна вміти відновлювати природне навколишнє середовище, будувати свої відносини з природою на нових, гуманістичних заса-дах. Тому сучасний розвиток продуктивних сил нерозривно пов'яза-ний з дальшим підвищенням освіченості людини. І інженер, і ро-бітник повинні володіти не лише технічною, а й гуманітарною куль-турою. Саме завдяки останній людина здатна до цілісного сприй-мання природи і суспільства.
Сьогодні швидкими темпами розвивається екологія - наука про збереження навколишнього середовища, яка все більше впливає на розвиток суспільного виробництва, економіки в цілому.
Економічна теорія певною мірою характеризує взаємодію лю-дини з природою, але не вивчає розвиток природи в цілому. Тому вона не розглядає весь комплекс екологічних проблем. Проте еко-номічний аспект екології органічно входить до проблем розвитку суспільного виробництва.
Людина повинна створити гармонійну еколого-економічну сис-тему, яка б органічно поєднувала сприятливі для неї економічні умови життєдіяльності із збереженням природного навколишнього середовища, щоб соціально-економічна якість життя доповнюва-лась екологічно безпечними здоровими умовами.
Суспільні відносини відіграють вирішальну роль у розвитку лю-дини. Якщо не створено сприятливих умов, дуже важко, а іноді й
неможливо людині виявити свій талант. Проте не можна ігнорува-ти й того, що людина - біосоціальна істота, що природа відіграє величезну роль у її творенні. Саме тому є люди, які мають великі здібності, талант, і є люди менш обдаровані. Створення умов для реалізації здібностей 'усім людям - один з основоположних прин-ципів розвитку суспільства.
В економічній теорії використовують такі поняття і категорії, як "працівник", "трудящий", "робоча сила", "особистий фактор ви-робництва", "людський фактор", "суб'єктивний фактор" та ін. Щоб зрозуміти співвідношення між ними, слід звернутися до визначен-ня поняття "робоча сила".
Робоча сила -це сукупність фізичних і духовних здібностей, які має організм людини, її жива особистість і які вона застосовує кожного разу, коли виробляє будь-які споживні вартості. Це озна-чає, що здатність до праці є важливою, але не єдиною якістю людини.
Категорія "особистий фактор виробництва" характеризує лю-дину як головний і вирішальний елемент продуктивних сил. Проте людина є і суб'єктом виробничих відносин, і носієм системи інте-ресів. Тому категорія "людський фактор" значно ширша за "осо-бистий". Вона характеризує діяльність людей, активне функціону-вання їх у системі не лише виробничих, а й усіх суспільних відно-син. Людський фактор - це органічна єдність свідомості й діяль-ності людини як рушійної сили та найвищої мети суспільного про-гресу.
Категорія "суб'єктивний фактор" - ширша, ніж "людський фактор", оскільки характеризує свідому діяльність окремих індиві-дів, трудових колективів, партій, верств, громадських організацій і навіть держави. Економічна теорія вивчає важливі конкретні про-яви людського, суб'єктивного факторів, пов'язані з економічною діяльністю, але не може охопити всього багатства суспільних від-носин, втілених у цих поняттях.
Продуктивні сили - це єдність матеріально-речового та осо-бистого факторів виробництва. Головну роль тут відіграє особис-тий фактор - людина, яка створює засоби виробництва, приво-дить їх у дію. Людина - головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим засоби виробництва і насамперед знаряддя - це найреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко зміню-ються, вдосконалюються, що пов'язано з розвитком людини, підви-щенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням органі-зації праці та управління.
До певного часу була поширена концепція щодо зниження ролі людини у системі автоматизованого виробництва, пристосування чи примусового підкорення її все більш досконалій техніці. Ця кон-цепція розглядала людський фактор як найненадійнішу деталь у будь-якій складній технічній системі. Проте це не відповідає реаль-ним процесам суспільного розвитку.
Роль людини при всіх глибоких змінах у техніці та технології не знижується, а навпаки, зростає, адже саме діяльність людини виз-начає розвиток науки й техніки, вдосконалення виробництва, су-спільного життя в цілому.
Всупереч економістам, які перебільшують роль уречевленої в засобах виробництва праці та принижують живу працю людини, на нашу думку, пріоритет належить останній, саме людина є голов-ною продуктивною силою суспільства.
Науково-технічний прогрес постійно вносить зміни в продук-тивні сили суспільства, засоби виробництва, уречевлену і живу працю. Вони все більше стають втіленням знання, значення якого незмірне зростає. Наука перетворюється на безпосередню суспіль-ну продуктивну силу. І якщо в засобах праці вона виступає як уре-чевлене знання, то в людині вона існує як жива свідомість, яка визначає науково-технічну та економічну діяльність її. Якщо робо-ча сила не відповідає тим вимогам, які висувають нові техніка і технологія, це неминуче призведе до того, що останні не викорис-товуватимуться. Суперечлива взаємодія матеріально-речового та особистого елементів продуктивних сил об'єктивно спрямовує дії людей на забезпечення прогресивного розвитку в їх єдності.
Відбувається паралельний розвиток засобів виробництва і лю-дини. Ручні знаряддя праці вимагали працівника певного типу (без особливої підготовки). Застосування промислових машин висунуло нові вимоги до робочої сили (освіченість, професійна майстерність). Сучасна науково-технічна революція піднесла ці вимоги на ще ви-щий рівень.
Праця людини, яка застосовує досконалі знаряддя, стає продук-тивнішою. За одиницю часу виробляється все більше продукції. Це дає змогу зменшувати робочий день поряд зі зміною його структу-ри. Зростає додатковий робочий час, за який створюється додатко-вий продукт - джерело розширеного відтворення виробництва. У той самий час хоч відносно і скорочуються, проте абсолютно зростають розміри необхідного продукту, що є джерелом відтво-рення робочої сили відповідно до вимог суспільного виробництва. Потреба заміщення витрат робочої сили визначає об'єктивні межі необхідного продукту на кожному конкретному етапі розвитку людського суспільства.
З часом змінюються потреби людини у галузі матеріального за-безпечення, охорони здоров'я, фізичного розвитку, освіти (як за-гальної, так і професійної), культури, духовного життя. Від цього дедалі більше залежить розвиток суспільного виробництва. Це, в свою чергу, потребує зміни умов відтворення робочої сили.
Суспільне виробництво, як і його фактори, завжди має конкрет-но-історичну соціально-економічну форму. Тому і людина як го-ловний фактор продуктивних сил в той самий час є суб'єктом (но-сієм) економічних, виробничих і всіх суспільних відносин, адже економічні відносини виникають та існують у процесі спільної тру-дової діяльності людей.
Виробничі відносини - це відносини людей у процесі вироб-ництва. Панівні виробничі відносини визначають суспільно-еконо-мічний тип людини (рабовласник і раб, феодал і селянин, капіта-ліст і найманий робітник, колективний власник у системі соціаль-не організованого ринкового господарства). Форма власності на засоби виробництва визначає місце людини у системі суспільного виробництва, частку її у створюваному суспільному продукті, інте-реси та мотивацію її діяльності. Поєднання людини із засобами виробництва для здійснення процесу праці може бути на основі позаекономічних (наприклад, насильницького примусу) або еконо-мічних методів.
У процесі розвитку суспільства як соціально-організованого рин-кового господарства відбуваються глибокі якісні зміни у становищі людини. Науково-технічний прогрес зумовив перехід до працезбері-гаючого типу виробництва, підніс роль і значення живої висококва-ліфікованої праці. Це, в свою чергу, поставило питання про поліп-шення умов життя і праці людей, розвиток освіти, підвищення ква-ліфікації працівників, охорони їх здоров'я, забезпечення їм вільного часу і відпочинку, піднесло значення розвитку соціальної сфери.
Відмітною рисою сучасних розвинутих країн є широке викорис-тання суспільних і державних коштів для розв'язання економічних і соціальних проблем. Це виявляється у державному і суспільному забезпеченні розвитку науки, освіти, охорони здоров'я, соціально-му забезпеченні людей (старих, бідних, безробітних та ін.). У про-відних розвинутих країнах на соціальні потреби використовують не менш як 50 відсотків витраченої частини державних бюджетів.
Глибоку внутрішню суперечливість будь-якого ладу становить наявність, з одного боку, суб'єктів виробничого процесу, а з друго-го - тих, хто виконує функції управління. Ця проблема активно розв'язується в умовах сучасного соціальне орієнтованого ринко-вого господарства, коли поряд з пануючою приватною власністю, яка була характерною для попередніх етапів, розвиваються дер-жавна, колективна (пайова) власність, змішані її форми. Удоскона-люються форми господарювання, поширюються форми розподілу доходів, в яких беруть участь усі працівники ("участь у прибут-ках"), тощо. Прискорено розвивається наука про людські відноси-ни, предметом якої є дослідження умов забезпечення на практиці партнерства усіх працюючих, подолання їх протиставлення.
Нині відбувається глибокий якісний переворот у розвитку про-дуктивних сил. Йде процес докорінної зміни становища людини у виробництві, вивільнення її праці з-під гніту машин, створення "не-фабричних" виробництв, технологічних ліній, які самоорганізуються і працюють без відходів, зменшують шкідливість виробництва.
Звичайно, сучасне соціальне організоване ринкове господарст-во ще не позбулося своїх внутрішніх суперечностей. Проте досяг-нутий ним високий рівень продуктивності праці дає змогу не лише значно збільшити додатковий продукт, а й водночас розширити необхідний, що приводить до значного підвищення рівня заробіт-ної плати і доповнення її вагомими суспільними фондами спожи-вання.
Людина є головним елементом продуктивних сил і суб'єктом виробничих відносин. Щоб полегшити свою працю і підвищити її продуктивність, людина створює нові засоби виробництва, вдоско-налює організацію праці, а отже, і виробничі відносини. В свою чергу, виробничі відносини активно впливають на діяльність люди-ни, на її розвиток, породжують у неї заінтересованість у вдоскона-ленні та ефективному використанні засобів виробництва.
Відповідно до змін у техніці та технології виробництва повинна вдосконалюватися система підготовки кадрів, розгортатися їх під-готовка за новими науково-технічними напрямами, крім того, від-буватися якісні зміни у галузі народної освіти (професійно-техніч-ної, середньої, вищої) та культури.
Управління підготовкою кадрів з урахуванням перспектив роз-витку виробництва дає змогу в найкоротші історичні строки роз-в'язати надзвичайно складні проблеми науково-технічного, економіч-ного і соціального прогресу, вдосконалення матеріально-речових факторів виробництва та піднесення якості особистого фактора. Разом з тим зростання ролі та значення суб'єктивного фактора в регулюванні розвитку виробництва, як і всього суспільного роз-витку, приховує небезпеку волюнтаризму, тобто розв'язання про-блем без урахування об'єктивних тенденцій розвитку, або призво-дить до застою, коли штучно гальмується розв'язання назрілих проблем.
Виробництво підпорядковане споживанню, без якого воно втра-чає сенс. Тому споживання людини, задоволення її потреб, розви-ток фізичних і розумових здібностей - це кінцева мета будь-якого суспільного виробництва незалежно від його суспільної форми.
Однак суспільне виробництво завжди має конкретно-історич-ний характер. Тому кінцева мета виробництва опосередковується метою, яка визначається властивими йому відносинами власності. Зосередження засобів виробництва у певної частини суспільства означає, що суспільне виробництво, створювані в ньому продукти і
послуги безпосередньо задовольняють її потреби. Безпосередня мета виробництва у таких суспільствах не збігається з його природним призначенням, його кінцевою метою.
|
