Національне багатство складається з двох частин: матеріальної та нематеріальної. До першої належать: створені людиною мате-ріальні фонди, що поділяються на основні (засоби праці) та оборотні (предмети праці); основні фонди, що функціонують у соціаль-ній сфері; природні ресурси; до другої - духовні цінності, що зна-ходяться у розпорядженні суспільства.
Облік національного багатства України відбувається за методом прямого підрахунку (дані інвентаризації, бухгалтерська та стати-стична звітність). Враховуються такі чинники: основні та оборотні виробничі фонди, тобто фонди матеріального виробництва, що складаються із засобів праці (машин, устаткування, транспорт-них механізмів, будівель виробничого призначення тощо) і пред-метів праці, які пройшли обробку (сировина, паливо, матеріали);
невиробничі фонди суспільства, тобто основні фонди соціальної сфери, до яких належать житловий фонд та фонди культурно-побутового призначення, що є власністю державних, колектив-них та громадських організацій; особисте (споживче) майно на-селення (в тому числі й житловий фонд) та засоби виробництва, що перебувають у його власності. Крім того, до цих чинників на-лежать товарні запаси виробничого призначення на підприєм-ствах сфери матеріального та нематеріального виробництва; дер-жавні резерви, в тому числі й страхові; золотий та валютний за-паси; матеріальні запаси для потреб оборони; природні ресурси, наявні у виробничому процесі, - сільськогосподарські угіддя, ліси, корисні копалини, гідроенергетичні ресурси. Зміст складових час-тин національного багатства та частка їх не залишаються незмін-ними.
Значних зрушень зазнає структура національного багатства в умовах високих темпів науково-технічного прогресу - посилюєть-ся потреба в оновленні основних виробничих фондів, швидко зрос-тає в складі оборотних фондів частка штучних матеріалів (синтетич-ні волокна, каучук, пластмаси, смоли тощо). В структурі невиробни-чих фондів все більшу частку займає майно наукових організацій, закладів освіти та охорони здоров'я. Постійно прискорюються тем-пи залучення в господарське використання природних багатств, що в той же час нерідко негативно впливає на природне навко-лишнє середовище, зумовлює різке підвищення витрат суспільства на екологічні заходи.
Національне багатство є одним з найважливіших показників економічної могутності країни, джерелом соціально-економічного прогресу.
Нематеріальне багатство включає: професійні, інтелектуальні та фізичні здібності людей; теоретичні та практичні знання, досвід, уміння і навички; освітній, культурний і морально-етичний потен-ціал суспільства; досягнення науки, техніки та управління, науко-во-управлінський потенціал; сукупність духовних, культурних, ху-дожніх та літературних цінностей. Інтелектуальні здібності особис-
тості набувають особливого значення в зв'язку з розвитком недер-жавних форм власності та переходом до ринкової економіки.
Науково-технічна революція поглиблює зв'язок науки з продук-тивними силами. По-перше, наукові знання, високий рівень осві-ченості стають обов'язковими для сучасних робітників. По-друге, змінюється характер зв'язків "виробництво - техніка - наука", "виробництво - робоча сила - освіта". Виробництво досягає рівня, відповідно до якого наукова діяльність стає елементом, що опосе-редковує створення, вдосконалення та використання засобів ви-робництва. Проявом цього процесу є включення у виробництво прикладної науки. Ефективне функціонування виробництва вима-гає підготовки робочої сили відповідної кваліфікації, яка володіє навичками управління сучасними технічними засобами і має висо-кий інтелектуальний рівень.
Наука, освіта, культура стають новими продуктивними силами, що включені у виробництво. Разом з тим необхідно розмежовувати безпосередні продуктивні сили та вторинні, третинні. Хоч наука, ос-віта, культура в системі взаємодії з засобами виробництва і робочою силою виступають в умовах науково-технічного прогресу як продук-тивні сили, проте на природні елементи безпосередньо впливають речові та особистісні фактори виробництва, які все більше залежать від духовного багатства суспільства.
Нагромаджені витрати праці на формування духовного багат-ства суспільства доцільно згрупувати так:
1) витрати праці індивіда на набуття знань і навичок (через се-редню та вищу освіту, підвищення кваліфікації тощо) і на підви-щення свого культурного рівня;
2) витрати праці членів сім'ї на виховання та навчання індивіда до досягнення ним працездатного віку;
3) витрати праці тих, хто зайнятий у сфері освіти, науки та куль-тури і забезпечує підготовку індивідів до участі в суспільному ви-робництві.
Це свідчить про комплексний характер джерел формування ду-ховного багатства суспільства, серед яких вирішальна роль нале-жить кожному окремому індивіду. На сучасному рівні економічних досліджень і статистичних розробок неможливо кількісно вирази-ти всі елементи формування духовного багатства.
Величину освітнього потенціалу осіб, зайнятих у народному гос-подарстві, можна визначити як нагромаджену кількість років за-гального навчання і за окремими галузями. При цьому слід врахо-вувати певні Особливості.
По-перше, величина освітнього та професійно-кваліфікаційного потенціалу зайнятих враховується як елемент сукупного суспіль-ного багатства.
По-друге, цей компонент сукупного суспільного багатства визна-чається за даними про освітній потенціал не тільки зайнятого насе-лення, а й тих осіб, що працюють у сфері середньої та вищої освіти, професійної перепідготовки і перекваліфікації, підготовки науко-вих кадрів тощо.
По-третє, доцільно враховувати співвідношення між робочим і позаробочим часом, зростання в останньому частки часу, що йде на навчання, самоосвіту, творчість тощо.
Відтворення і оновлення суспільного багатства, в тому числі й виробничих фондів, здійснюються в процесі його взаємодії з сус-пільним продуктом. Взаємозв'язки останнього з багатством мають двосторонній характер.
В умовах структурних зрушень в економіці, переведення її на ринкові відносини повніше виявляється єдність двох частин націо-нального багатства - природного та суспільного. Це не випадково. Від обсягу, складу та якісного рівня природного багатства країни залежить вихід суспільства з кризового стану, вибір першочерго-вих напрямів інтенсифікації виробництва.
Нагромаджені продуктивні сили, втілені в суспільному багатстві, і сучасні технічні можливості не є гарантією раціонального та ефек-тивного природокористування. Взаємодію природи та суспільства не слід зводити до техніко-економічних процесів. У відносини з природою суспільство вступає в єдності продуктивних сил та ви-робничих відносин. Отже, характер, форма та результати взаємодії суспільства з природою визначаються не лише продуктивними си-лами, а й виробничими відносинами, відносинами управління гос-подарським процесом.
Стратегічними цілями держави у сфері охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів є:
підтримання найсприятливішого для здоров'я екологічно безпеч-ного середовища для забезпечення фізичного, психологічного та соціального благополуччя населення;
забезпечення раціонального природокористування в інтересах ефективного і стійкого соціально-економічного розвитку;
збалансованість процесів відтворення і використання відтворю-ваних ресурсів з широким залученням у господарський обіг відхо-дів виробництва;
збереження біосферної рівноваги на локальному, регіонально-му та глобальному рівнях;
збереження генетичного фонду, видової та ландшафтної різно-манітності природи, ландшафтно-архітектурних особливостей сіль-ської місцевості та міст як безцінного здобутку народу, основи на-ціональних культур і духовного життя всіх членів суспільства.
Для досягнення поставлених цілей слід:
розробити і реалізувати послідовні заходи щодо ресурсозбере-ження та обліку екологічних вимог у всіх ланках суспільного ви-робництва і споживання;
створити єдину систему природоохоронного законодавства, стан-дартів і нормативних вимог до господарської діяльності;
забезпечити екологічно обгрунтоване розміщення продуктивних сил, використання і відтворення природних ресурсів з урахуван-ням критеріїв допустимих антропогенних навантажень на природ-не навколишнє середовище;
розробити і ввести в дію новий господарський механізм раціо-нального природокористування;
розробити заходи щодо попередження виробничих аварій на небезпечних в екологічному відношенні об'єктах, зменшення надхо-дження в навколишнє середовище газоподібних, рідких та твердих шкідливих речовин до допустимих величин, проведення ефектив-ної екологічної експертизи програм і проектів усіх видів господар-ської діяльності, ліквідації негативних впливів забруднення навко-лишнього середовища на людину, тваринний та рослинний світ, озонову оболонку Землі;
створити єдину автоматизовану систему екологічного контролю і спостережень за станом і забрудненням природного навколиш-нього середовища;
проводити дослідження з найважливіших наукових проблем природокористування;
підвищувати рівень екологічної освіти і виховання людей, масо-вої пропаганди природоохоронних знань.
Реалізація цих заходів створить необхідні умови для ефективно-го використання і збільшення національного багатства України.